Розділ 7

Майя все ще дивилася в стелю, коли на тумбочці задзвонив її телефон.

На екрані висвічувалося: «Донечка».

Майя глибоко вдихнула, якийсь час чекала, збиралася з думками, а потім натиснула кнопку відповіді.

— Алло, мам? Ти чого так довго не відповідала? Я вже хвилюватися почала, — у трубці зазвучав дзвінкий голос доньки.

— Вибач, сонечко, була зайнята... трохи закрутилася тут… з цими кремами, — Майя намагалася говорити максимально рівно, але власний голос здавався їй чужим, сухим і якимось порожнім.

— Мам, ти якась дивна. Точно все нормально? Голос якийсь... – схвильовано сказала Дарина.

Майя на секунду заплющила очі. Усередині щось боляче стиснулось, і... Сльози виникли раптово — не від страху за себе чи власне серце, а від цієї простої, чистої доньчиної турботи, яку вона так боїться поранити.

Вона зробила повільний, обережний вдих, змушуючи себе стримуватися.

— Та все добре, Дариню. Намагаюсь стати кондитером року. — вона ретельно контролювала кожне слово, відсікаючи будь-який натяк на готові зірватися сльози. — Не хвилюйся, все норм.

— Ну добре, дивись мені, — тон доньки трохи пом'якшав. — Не перенапружуйся там із тими тортами. Ладно, мам, я біжу на лекцію. Ввечері подзвоню! Люблю тебе.

— І я тебе люблю, сонечко... Бувай.

Майя повільно відвела телефон від вуха і натиснула відбій.

Вона брехала власній дитині вперше в житті.

* * *

Не встигла Майя покласти телефон на тумбочку, як знову хтось зателефонував. На дисплеї висвітилося ім'я старшої зміни: «Олена Василівна».

— Алло...

— Майє! Ти як там? — голос Олени Василівни звучав здавлено і тривожно. — Що лікарі кажуть?!

— Все в порядку, — тихо мовила Майя. — Поки що залишили на обстеження... Нормально все.

— Так де ж там нормально? — Василівна важко видихнула, і в цьому тоні Майя вперше не почула від неї звичної награності. — Ти цей… Не знаю, що казати… Відпочивай. Якщо щось треба… ліки... чи ще щось — одразу кажи, я приїду... І той.. дзвони. Зрозуміла? Тримайся!

Майя слухала, притискаючи телефон до вуха. Може вона занадто передчасно зробила свої висновки? Майя раптом відчула: Олена Василівна дійсно хвилюється. Не як начальник, не як персонаж з її майбутньої книги про людську фальш, а просто як людина.

— Дякую вам, —  відповіла Майя. — Не хвилюйтесь. Все буде нормально.

* * *

Майя дивилася на згаслий екран…

Вона вперше в житті збрехала тій, кого любила понад усе, аби вберегти…

І водночас прийняла справжню, непідробну тривогу від тієї, на кого нацепила ярлик лицемірства…

Головна іронічна загадка цього дня полягала навіть не в тому, чому її тіло раптом дало збій?  А в тому, що система, яку вона побудувала і за яку так відчайдушно трималася, може виявитися звичайною ілюзією.