Розділ 1

Вересневий ранок тільки-но починав торкатися дахів сонного міста. Згасали жовті ліхтарі вздовж магістралей. З'являвся перший пасажирський транспорт, а на зупинках збиралися поодинокі люди.

У дворах дев’ятиповерхівок двірники починали мести тротуари. Чулося сухе шелестіння мітел по асфальту. У вікнах будинків одне за одним вмикалося світло — люди прокидалися, готували каву, снідали, збиралися на роботу.

На краю даху однієї з висоток стояв Він.

Напівпрозорий силует у довгому сірому плащі та капелюсі з широкими полями майже повністю зливався з ранковим туманом. Він нерухомо дивився вниз, на розгорнуту сітку вулиць і кварталів, які поступово оживали, та уважно виловлював поглядом перших поодиноких перехожих.

Він повільно витягнув із-під плаща важкий, зношений блокнот у товстій шкіряній палітурці. У правій руці з'явився короткий червоний олівець. Спостерігаючи за кимось із тих, хто внизу саме перетинав відкритий простір двору, Він щось занотував. Потім закрив блокнот, сховав його і знову звів погляд на місто.

* * *

Дзвінок будильника на телефоні пролунав о шостій тридцять.

Майя розплющила очі, вимкнула звук першим же рухом і декілька хвилин просто дивилася в стелю, слухаючи, як за вікном місто вже подавало перші звуки нового дня. Вона просто дивилася в стелю… і просто слухала… Ніяких думок…

Потім піднялася з ліжка, взула капці і вийшла на кухню. Натиснула кнопку електричного чайника, набрала в склянку води з фільтра і зробила кілька ковтків.

У ванній Майя почистила зуби, вмилася холодною водою, розчесала волосся і оглянула своє відображення в дзеркалі. Погляд зелених очей був спокійним і зібраним.

— Добрий ранок, — сказала вона своєму відображенню.

Повернувшись на кухню, Майя засипала в чашку ложку меленої кави, залила окропом, стала біля вікна і повільно зробила перший ковток, спостерігаючи за тим, як на вулиці поступово світлішає.

* * *

Думки з’являлися самі собою…

Про те, що вересень в цьому році видався дивовижно теплим і лагідним…

Про доньку, яка вчиться в університеті в іншому місті, і що потрібно їй подзвонити… дізнатися, як справи… але не настирливо, без цієї надмірної материнської опіки — вона ж уже доросла, самостійна…

Про свою роботу… про те, що, напевно, вже прийшов час шукати щось інше…

Прості, буденні думки людини, яка глибоко впевнена: вона розуміє цей світ і вибір залежить тільки від неї.

І ще про книгу, яку вона мріє написати…

— Ми це зробимо, Майя… А як по іншому, — прошепотіла вона сама до себе, зробивши останній ковток кави, потім помила чашку і пішла вдягатися.