Глава 13. Запах гару та іскри над водою

​Посадка в ресторані Кенджі завжди нагадувала шторм, але сьогодні це було справжнє цунамі. Маленький, затишний ресторанчик на скелях Несебра був забитий вщент. Сміх гостей, дзвін келихів і приглушений гомін із залу долітали до кухні крізь важкі двері роздачі, але тут, усередині, панував зовсім інший світ. Світ розпеченого заліза, пари та шаленого темпу.

​«Душевне меню» Теї користувалося неймовірним попитом. Замовлення на її фірмові страви сипалися одне за одним, і принтер чеків на роздачі тріщав без зупину.

​​Тея стояла біля плити, де в сотейниках вирували соуси. Спека в гарячому цеху була неймовірною. Повітря здавалося густим і липким, вентиляція ледь справлялася, а запахи спецій, смаженої риби та розігрітої олії змішувалися в одну задушливу хмару.

​Тея відчувала, що працює на чистому адреналіні. Вона намагалася рухатися швидко, синхронно з іншими кухарями, але тіло, ще не до кінця відновлене після важкої хвороби, раптово почало зраджувати. Спочатку в скронях застукала важка, пульсуюча кров. Потім пальці, що тримали кухонний ніж, стали дивно ватяними.

​— Тею, соус для третього столу готовий? — крикнув крізь гуркіт пательні су-шеф.

​— Так, зараз... — Тея спробувала підняти важкий сотейник, але в цей момент простір навколо неї хитнувся.

​Стіни кухні раптом попливли вбік, звуки брязкоту посуду та вигуків кухарів стали глухими, наче під водою. Перед очима стрімко розрослася густа, липка темрява, а підлога під ногами просто зникла. Тея випустила сотейник із рук — він із гуркотом упав на плиту, розбризкуючи гарячу рідину. Вона почала осідати додолу, втрачаючи свідомість...

​​Але вона не встигла впасти. В цю ж мить сильні, залізні руки підхопили її за талію в ту саму секунду, коли її коліна торкнулися прохолодної плитки. Кенджі опинився поруч миттєво, наче хижак, який ні на мить не випускав її з поля зору. Його міцні груди під білим кітелем притиснулися до її спини, утримуючи її тендітне тіло в залізничному замку.

​— Кухар Тея! — його голос, зазвичай низький, зараз прогримів над кухнею як грім, змусивши весь персонал застигнути на місці. — Ви грубо порушили техніку безпеки та ледь не зіпсували процес!

​Тея слабко ковтнула ротом повітря. Темрява перед очима почала трохи розсіюватися, але в голові все одно все паморочилося. Вона поглянула на нього знизу вгору — обличчя Кенджі було напруженим, щелепи міцно стиснуті, а в темно-карих очах палав такий дикий, неприхований страх за неї, який він намагався сховати за професійною суворістю.

​— За мною в кабінет. Живцем, — відрізав Кенджі, не випускаючи її руки. Повернувшись до занімілих кухарів, він гаркнув: — Марто, на процес Теї! Марко, контроль роздачі! Рухайтеся, у нас повний зал!

​Він практично доніс Тею до дверей свого кабінету, притримуючи за плечі, не дозволяючи їй зробити жодного зайвого зусилля.

​​Тільки-но важкі дубові двері кабінету зачинилися, відсікаючи кухонний гамір, Кенджі обережно, але рішуче посадив її на шкіряний диван. Сам миттєво підійшов до кулера, налив у склянку прохолодної води і, повернувшись, опустився перед нею на одне коліно.

​— Пий, — наказав він. Його голос більше не був залізним — у ньому бриніла глуха, пригнічена ніжність і злість на її впертість.

​Тея тремтячими руками взяла склянку, зробила кілька ковтків. Прохолода трохи повернула її до тями.

— Кенджі, вибач... Я думала, що впораюся. Там аврал, твоє меню... — почала виправдовуватися вона, опустивши очі.

​— Мені плювати на меню, якщо ти зараз помреш на моїй лінії! — різко перервав її Кенджі. Він підвівся, важко дихаючи, і почав ходити кабінетом, заклавши руки за спину. — Ти ще занадто слабка. Твоя гордість колись тебе вб'є, Тея.

​Він хотів сказати щось іще — можливо, знову повторити свої палкі слова про захист і його серце, які він карбував на її кухні. Він зробив крок до неї, його погляд потемнішав від пристрасті та бажання просто сховати її від усього світу... як раптом двері кабінету без стуку з гуркотом відчинилися.

​На порозі стояв блідий як смерть старший офіціант ресторану. У руках він тримав планшет, а його губи тремтіли.

​— Шефе... Кенджі-сан... У нас проблеми в залі. Великі проблеми.

​Кенджі миттєво підібгав губи, його постать знову стала кам'яною:

— Що сталося? Говори чітко.

​— За п'ятим столом... — офіціант ковтнув клубок у горлі. — Там відомий болгарський фуд-блогер та санітарний інспектор міста. Вони щойно заявили на весь зал, що в нашій фірмовій страві — тій, що з нового «Душевного меню» — вони знайшли шматки битого скла. Блогер уже веде прямий ефір в соціальних мережах. Половина залу вимагає книгу скарг, люди піднімаються зі своїх місць. Це... це катастрофа, Шефе. Нас звинувачують у замаху на здоров'я людей!

​Тея від несподіванки ледь не впустила склянку з водою. Вона чітко знала, що перед видачею особисто перевіряла кожну тарілку. Це було фізично неможливо.

​Кенджі повільно перевів погляд на вікно, за яким шуміло нічне море. Його кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки, а на тильній стороні долоні чітко проступили старі шрами від токійської пожежі.

​— Почалося... — тихо, ледь чутно процідив він крізь зуби.

​Він зрозумів усе миттєво. Це не була випадковість. Конкуренти в Несебрі, які так довго заздрили успіху його ресторану та популярності нового меню Теї, вирішили знищити його. Вирішили влаштувати брудний, гучний скандал, який міг би назавжди закрити двері його закладу...