Глава 10. Коли скресає крига

​Ніч після розмови біля кондитерського столу здалася Теї нескінченною. Вона майже не стулила очей, раз за разом прокручуючи в голосі хрипкі слова Кенджі, відчуваючи його небезпечну близькість та важкий погляд, що пропалював наскрізь. У своїх думках вона відразу згадала, як колишній чоловік роками привчав її до думки, що будь-який прояв чоловічої сили — це неминучий удар, приниження чи спроба замкнути її у клітці. Тому вранці, переступаючи поріг ресторану, Тея внутрішньо готувалася до війни. Вона вибудувала навколо свого серця найтовстіші, залізобетонні барикади, очікуючи від залізобетонного шефа або нової хвилі шторму, або крижаного ігнорування.

​Проте кухня зустріла її звичною ранковою суєтою, а сам Кенджі змусив її барикади затремтіти без жодного пострілу.

​Він зустрів її спокійним, глибоким і дивно м'яким поглядом. Жодного натяку на вчорашнє зухвальство чи лють. Але коли Тея підійшла до своєї робочої поверхні, вона завмерла. Там уже стояв великий паперовий стакан із її улюбленою кавою, від якого йшла тонка парка цівка, а поруч на серветці лежав крихітний, ідеально спечений, ще гарячий французький круасан із хрусткою скоринкою. По кухні лунав голос її улюбленого Джо Дассена.

​Тея розгублено підняла очі на шефа. Кенджі навіть не відірвався від обробки свіжої риби, лише кинув мимохідь, сухим професійним тоном:

— Ти вчора погано вечеряла, Теє. Нам сьогодні потрібні сили. Працюй.

​ Цей маленький теплий стакан кави збентежив Тею сильніше, ніж усі вчорашні ревнощі.

​За годину Кенджі раптово зняв фартух і кинув помічникам:

— Ми на дві години на виїзд. Теє, за мною. Потрібно забрати особливий сир та екологічні трави у фермера для нового меню.

​Через мить вони опинилися в замкненому просторі його машини. Автомобіль стрімко мчав трасою вздовж узбережжя Болгарії. Тея сиділа, витягнувшись як струна, міцно стиснувши пальці в замку і майже не дихаючи дивилася у вікно на розмиті краєвиди. Напруга в салоні була такою густою, що її можна було різати ножем.

​Кенджі довго мовчав, упевнено тримаючи кермо, а потім раптово вимкнув музику. В салоні запала тиша, яку розрізав лише низький, оксамитовий голос шефа:

— Ти чекаєш, що я знову перейду межу, так? Чи що я почну карати тебе за твої слова, твою думку чи твою позицію? Знецінювати тебе?

​Тея здригнулася, але промовчала, сильніше стиснувши пальці.

Кенджі на мить кинув на неї швидкий погляд, і в його очах мигнув невимовний сум.

— Я знаю, Теє, — тихо, але з залізобетонною впевненістю продовжив він. — Я все бачу. Бачу, як ти стискаєшся і чекаєш нальоту, щоразу, коли чоловік підходить надто близько або підвищує голос. Твій колишній... він викрав твою віру в себе. Повністю знецінив тебе. Він замкнув твій світ, змусивши думати, що твоя пристрасть і твій талант — це щось неправильне, щось, за що треба карати. Він не дарував тобі тепла, лише забирав його. Але я не він, Теє. Чуєш мене? Я не збираюся ламати твої крила. Навпаки... я хочу бути тим, хто підхопить тебе, якщо ти будеш падати. Я хочу бути твоїм трампліном. Я хочу бачити, як ти злітаєш. Я хочу бачити твій тріумф, Теє.

​Ці слова вдарили Тею в саме серце. Вона була готова захищатися від криків, від чіплянь, від критики — але вона виявилася абсолютно беззбройною перед його проникливістю та цією лагідною, всерозуміючою силою. Непомітно і дуже швидко проминав час.

​Вони забрали замовлення у фермера, але на зворотному шляху Кенджі несподівано звернув з траси й зупинив машину на високій, дикій скелі прямо над Чорним морем. Небо було затягнуте важкими хмарами, море штормило, і шалений, пронизливий вітер із гуркотом розбивав хвилі об каміння.

​Тея вийшла з машини, намагаючись сховати обличчя від солоних бризок. Вона була в одному легкому светрі та тоненьких джинсах, і холод миттєво пробрав її до кісток. Вона обхопила себе руками за плечі, намагаючись зігрітися, але вітер був надто безжальним.

​Раптом увесь світ навколо неї затих. Кенджі мовчки підійшов ззаду. Одним широким рухом він зняв свій важкий, теплий бренд-піджак і накинув їй на плечі, огортаючи запахом дорожнього парфуму та затишку. Тея сіпнулася, хотіла обернутися і заперечити, повернути річ, але він не дозволив. Кенджі м'яко, але непохитно обійняв її ззаду прямо поверх піджака, надійно притискаючи її спиною до своїх грудей і закриваючи своїм широким тілом від усього шторму.

​— Просто стій і дивись на море, Теє. Дозволь мені побути твоєю стіною хоча б п'ять хвилин, — тихо прошепотів він їй прямо у волосся, і в цю ж мить його подих обпік мочку вуха.

​За секунду Тея відчула, як усередині неї, де роками панувала непроглядна мерзлота після аб'юзу, починає пробиватися перше справжнє, гаряче весняне сонце. Раптом усім її тілом прокотилося сильне, неконтрольоване тремтіння. Це була дрож чи то від різкого морського вітру, що все ще намагався дістати її, чи то від того, що її залізобетонна внутрішня стіна вперше дала глибоку, невідворотну тріщину. Вона завмерла, майже злякавшись цієї раптової слабкості.

​Але Кенджі не відпустив. Відчувши це тремтіння, він лише міцніше стиснув руки, наче запечатуючи її у своїй безпечній гавані. Його груди за її спиною були гарячі й надійні, а серце билося рівно, сильно і впевнено.

​Кілька хвилин цих безмовних, куленепробивних обіймів, і стається те, чого Тея вже й не сподівалася відчути: тремтіння поступово минає, розчиняючись у його всепоглинаючому чоловічому теплі. Вона вперше в житті не втекла від близькості. Вона дозволила собі повністю розслабитися, опустити голову назад — на його міцні груди, закрити очі й нарешті задихати спокійно, глибоко та умиротворено.