Глава 9. Електричний струм

​Після візиту гастрономічного критика ресторан у Несебрі перетворився на розбурханий вулик. Телефон розривався від дзвінків, замовлення сипалися одне за одним, а гарячий цех працював на межі своїх можливостей. Повітря було розпеченим, густим зі смаком справжньої кулінарної зухвалості.

​Кенджі стояв біля центрального острова, його рухи були блискавичними, але запара накривала навіть його. Побачивши, що шеф не встигає з основною подачею, Тея не чекала команди. Вона просто підійшла і стала з ним плече до плеча. Без зайвих слів. І почала працювати з шефом як один злагоджений організм.

​Сьогодні вони готували філігранну та витончену страву — ніжне філе доради з хрусткою, золотавою скоринкою, що викладалося на подушку з карамелізованого фенхелю та яскравого пюре із зеленого горошку з м'ятою.

​Це було схоже на справжнє кулінарне танго під прицілом вогню. Кенджі викладав рибу на розпечені пательні, а Тея миттєво, підхоплюючи його ритм, сервірувала тарілки гарячим смарагдовим пюре й карамелізованим фенхелем, від якого йшов солодкувато-пряний аромат. Вони рухалися настільки синхронно, ніби репетирували цей танець роками.

​Кожен крок, кожен поворот корпусу був вивіреним. Вони постійно стикалися ліктями в цьому тісному, розпеченому просторі. Тея чітко відчувала гарячий, ледь терпкий аромат його парфумів із нотками сандалу та тютюну, який дивним чином змішувався із запахом смаженої риби та прянощів.

​Раптом, коли Кенджі потягнувся за кухарським пінцетом, щоб додати фінальний штрих мікрозелені, а Тея одночасно протягнула руку до тієї ж гастроємності, їхні пальці зіткнулися.

​Це не був звичайний випадковий дотик. Це був чистий електричний розряд. Гаряча шкіра Кенджі обпекла її сильніше, ніж розпечений борт пательні. Вони обидва завмерли на секунду, що здалася вічністю серед цього кухонного хаосу. Тея підвела очі й зустрілася з його пильним, темним поглядом. У ньому більше не було колишньої зверхності чи холоду — там палахкотіло щось глибоке, первісне і дуже небезпечне.

​Кенджі першим перервав цей момент, різко забравши пінцет, але його дихання стало помітно важчим.

— Швидше, Теє, — хрипко кинув він, повертаючись до роздачі. — Гості чекають.

​Вона сглотнула клубок у горлі, відчуваючи, як зрадницьки тремтять коліна, але змусила руки працювати далі. Проте внутрішній шторм важко було зупинити. Вони обидва зрозуміли, що між ними більше немає просто стосунків «шефа та помічниці».

Година пік нарешті пішла на спад. Тея стояла біля мийки, переводячи подих і намагаючись вгамувати тремтіння в руках після того випадкового дотику з Кенджі. Але відпочити їй не дали. Двері кухні розчинилися, і всередину заглянув один із співробітників залу, загадково посміхаючись.

​— Теє, це тобі. Там у залі на тебе чекають, — хлопець протягнув їй розкішний, величезний букет ніжно-рожевих півоній, які пахнули свіжістю та весною.

​Тея розгублено взяла квіти. За скляною перегородкою, що відділяла кухню від залу, стояв той самий харизматичний болгарський меценат, який напередодні був підкорений її яблучним татеном. Побачивши Тею, він тепло посміхнувся і зробив легкий жест рукою, запрошуючи підійти.

​Тея загладила фартух і вийшла в зал. Меценат зробив крок назустріч, його голос звучав м'яко й упевнено:

— Чудова Теє, цей букет — лише слабка спроба висловити моє захоплення вашим талантом. Ваша страва вчора... це було щось неймовірне. Я хотів би запросити вас на вечерю в один із наших найкращих ресторанів європейської кухні. Мені здається, ваш талант заслуговує на набагато більший масштаб, ніж ця маленька сезонна кухня. Давайте обговоримо ваше майбутнє та поміркуємо над шляхами удосконалення вашого таланту.

​Тея ввічливо посміхнулася, тримаючи професійну дистанцію. Вона подякувала за квіти та комплімент, але всередині відчула дивний дискомфорт. Вона мимохідь кинула погляд назад, на скло кухні.

​За склом стояв Кенджі. І вигляд у нього був по-справжньому страшний.

​Він не просто дивився — він пропалював їх поглядом. Його кулаки були міцно стиснуті, а обличчя наче застигло з каменю. Коли меценат спробував легенько торкнутися плеча Теї на прощання, Кенджі на кухні з розмаху опустив важкий шеф-ніж на обробну дошку. Глухий, різкий стук сталі об дерево почули всі помічники. Шеф лютував, і ця лють була зовсім не професійною.

​За кілька хвилин меценат пішов, пообіцявши завітати знову. Тим часом, Тея повернулася на кухню, тримаючи букет у руках. Атмосфера у кухні змінилася миттєво — повітря стало настільки густим і напруженим, що здавалося, запізно ввімкнена витяжка не здатна його розрядити. Помічники намагалися стати невидимими, розходячись по кутках.

​— Теє, підійди до кондитерського столу, негайно. Потрібно перевірити текстуру борошна для завтрашніх заготовок, — голос Кенджі прозвучав занизько, майже погрозливо.

​Вона слухняно відклала квіти, взяла кондитерську ложку й підійшла. Кенджі вже чекав на неї, тримаючи в руках довгий сталевий пінцет. Між ними на дерев'яній дошці було розсипане біле борошно, але жоден із них не дивився на стіл. Вони стояли неймовірно близько — обличчям до обличчя, очі в очі.

​Кенджі зробив ще один короткий крок уперед, остаточно порушуючи її особисті кордони й м'яко, але рішуче притискаючи її корпусом до краю робочої поверхні. Тея відчула, як її спина торкнулася металу, а дихання перехопило. На його щоках і лобі блищали дрібні краплі поту від гарячого цеху, а темні очі палахкотіли неприхованими, дикими ревнощами.