Епілог

​Минув деякий час. У ветеринарній клініці панувала особлива атмосфера — затишна, тепла й сповнена справжньої магії.

​Сьогодні тут зібралися майже всі особливі пацієнти, які колись заходили сюди за допомогою. Величезний удав Бром мирно влаштувався в кутку, мудро спостерігаючи за всім навколо. Пухнаста білочка Еля весело стрибала по полицях, розмовляючи з усіма підряд. Амур — уже знову в тигрячій подобі — спокійно лежав біля входу, дозволяючи дітям обережно гладити його густу шерсть.

​Дарина та Руслан тепер були разом. Офіційний статус «боса» нікуди не зник, але тепер він звучав зовсім інакше — із ніжністю, посмішками й легким жартом, коли хтось із них знову просив подати перекис.

​А посеред кімнати галасували Мія та Вова. Вони знову перетворилися на дітей і весело гралися з іншими малюками, що завітали до клініки. Вони більше не були самотніми перевертнями, які блукають вулицями й бояться завтрашнього дня. Тепер у них була справжня, міцна опора. Назвати Дарину з Русланом «мамою і татом» було б занадто гучно, адже вони скоріше були старшими, вірними друзями та надійною підтримкою. Але головне було інше — тепер у Мії та Вови з'явилися свої люди. Свої господарі, які ніколи їх не покинуть і завжди захистять.

​Дарина спостерігала за цією гамірною і щасливою компанією, відчуваючи, як у грудях розливається неймовірне тепло. Руслан підійшов ззаду, обережно обійняв її за плечі й тихо прошепотів на вухо:

— Ну що, схоже, ми створили найкраще місце на світі.

Дарина усміхнулася, притулившись до нього, і впевнено кивнула:

— Похоже, що так , босе .