Розділ 8

Кішечка приємно муркотнула, обнюхала Амура і попрямувала до хлопця, після чого знову перетворилася на дівчинку.

​— Дякую тобі! Я Лінда, а це мій хазяїн Марк, — усміхнулася вона до Дарини.

​Попрощавшись, дівчинка та хлопчик пішли з клініки. У цю ж хвилину до Дарини підійшов маленький Вова.

​— Слухай... і коли ти вже йому розкажеш? — лукаво запитало цуценя.

— Що розкажу? І кому? — здивовано кліпнула Дарина.

— Ну, те, що ти до нього відчуваєш, — серйозно відповів Вова. — Руслану.

— Ти про що взагалі, Вово? — почервоніла дівчина.

Песик лукаво блиснув очима і гордо задер ніс:

— Не прикидайся, я ж чудово все бачу і чую!

​І тут навколо песика раптом спалахнуло м'яке світло. За секунду він уже не був цуценям — перед ними стояло маленьке дитя, хлопчик років п'яти.

​— Братику! Ти знову зміг стати людиною! — радісно вигукнула Мія і кинулася обнімати Вову.

— Так, сестричко, здається, я повністю одужав, — усміхнувся він.

​Степан Олегович із теплою усмішкою спостерігав за цією картиною. Він узяв своє пальто і підійшов до Руслана.

— Ну що ж, Руслане... Ця клініка тепер офіційно твоя, — сказав бос і попрямував до виходу.

​Дарина простягнула руку вслід чоловікові.

— До побачення, Степане Олеговичу! Дякую вам за все!

​Коли за босом зачинилися двері, Дарина озирнулася і раптом помітила, що Руслан стоїть неймовірно близько до неї.

​— Значить, тепер ти мій новий бос? — лукаво запитала вона, дивлячись йому в очі.

— Саме так, — усміхнувся Руслан, грайливо примружившись. — І одразу попереджаю: я тепер теж не буду подавати тобі перекис, бери сама!

— Ще чого! — обучено, але з посмішкою відповіла Дарина. — Запам'ятай це слово, Руслане: «подай перекис». Я вже звикла, і завжди буду тільки так говорити!

​Не стримавшись, Дарина знову обійняла його за плечі.

Руслан на секунду розгубився від такої раптової ніжності.

— Ей... ти чого? — здивовано запитав він, відчуваючи, як серце б'ється швидше.

— Я... я просто так, — тихо пробурмотіла Дарина, зніяковіло відпускаючи його і відводячи погляд.