Розділ 5

У цю хвилину в двері гучно постукали. Дарина збентежено відсахнулася від Руслана, злегка почервонівши, і швидко відчинила двері. На порозі стояла жінка з тривожним виразу обличчя.

​— Добрий день, — схвильовано сказала вона. — Моя змія... вона чомусь зовсім нічого не їсть.

​Дарина одразу вийшла на подвір'я. Вона вже починала звикати до незвичних пацієнтів, тому, побачивши величезного удава, аніברу не злякалася, а навпаки — спокійно підійшла і м'яко погладила його по лускатій спині.

— Можливо, він просто переїв? Або йому не до вподоби корм, яким ви його годуєте? — запитала дівчина.

— Ой, я на роботі намагаюся годувати всім підряд, аби тільки щось з'їв... — розгублено відповіла жінка.

​Дарина лагідно погладила змія, заспокоюючи його.

— Розумієте, їм потрібен спеціальний корм, дрібні тварини чи навіть певні жуки, а не все підряд. Через важку їжу в нього міг просто розболітися живіт.

​Дівчина принесла трохи чистої води у глибокій мисці.

— На, попий водички... — м'яко сказала вона, ставлячи миску перед удавом.

​Удав одразу почав жадібно пити. Тоді Дарина дістала спеціалізований корм для плазунів і запропонувала його пацієнту.

— Давайте йому тепер тільки такий корм і багато чистої води, — порадида вона власниці. — Скоро йому стане набагато краще.

​Жінка полегшено посміхнулася.

— Дякую тобі величезне! Мене звати Майя, а це мій Бром.

​Погладивши удава, вони пішли. Руслан здивовано подивився на Дарину:

— Звідки ти взагалі знаєш, що робити з таким удавом?

— Просто шкільна біологія! Ми якраз вивчали, що їдять змії, а що їм категорично не можна, — з усмішкою відповіла дівчина.

​Маленький песик Вова одразу підбіг до Дарини.

— Ти що, і правда знаєш так багато з біології?! — здивовано запитав він.

— І не тільки це, — підморгнула дівчина. — Головне — це те, що я просто дуже люблю тварин.

​Дарина лагідно погладила Вову. У цей момент Мія знову перетворилася на кумедну білу собачку і підбігла ближче:

— І мене погладь! — ніби попросила вона.

​Дівчина усміхнулася і простягла руку до Мії, але раптом почувся звук дверей, що відчиняються. До клініки зайшов кремезний чоловік і зацікавлено оглянув приміщення.

— Ого... Бачу, моя клініка стала набагато кращою. Це що тут таке відбувається, Руслане? — запитав він.

​Руслан тепло посміхнувся, вказуючи рукою на Дарину:

— Вона сталася. Вона прийшла сюди лише вчора, а вже стільки всього змінила навколо.

​Чоловік доброзичливо посміхнувся.

— Зрозуміло. Я Степан Олегович, або просто бос цієї клініки. А ти хто така, дівчино?

— Я Дарина, — скромно відповіла вона.

​Бос перевів погляд на Амура, Вову та Мію, які спокійно крутилися поряд.

— Дивись-но, і правда все змінилося... Що ж, Дарино, відсьогодні ти офіційно прийнята на роботу. Будеш нашим другим ветеринаром... ну, одразу після Руслана.