Розділ 4

Наступного ранку першою прокинулася Дарина.

​— Добрий ранок, — лагідно сказала вона, потягнувшись.

​Маленький песик Вова одразу прокинувся, бадьоро підстрибнув і підбіг до Дарини, виляючи хвостиком.

— Здається, Вові вже набагато краще, — з радісною усмішкою сказала Мія.

​Дарина ніжно погладила Вову по спинці. За кілька хвилин розплющив очі й Руслан. Хлопець провів рукою по волоссі, зійшов зі столу і теж підійшов до песика, лагідно погладивши його.

​Але спокій тривав недовго. У двері знову застукали. Коли Дарина відчинила їх, на порозі знову з'явилася бабуся Лія.

​— Добрий день, Даринко, — привітно усміхнулася вона. — Ми з Амуром знову до тебе. Мені потрібно терміново поїхати в інше місто до дочки, а взяти з собою Амура я не можу... Скажи, чи зможе він побути у вас кілька днів?

​Дарина привітно кивнула, хоча й трохи засумнівалася.

— Звісно, зможемо... Тільки от чи поміститься він тут?

​Бабуся загадково усміхнулася.

— Поміститься, ще й як!

​Вона тихо прошепотіла кілька магічних слів, і величезний тигр на очах перетворився на звичайного смугастого кота. Попрощавшись, бабуся пішла, залишивши Амура на піклування ветеринарів.

​Зацікавлений песик Вова одразу підбіг до «кота», обнюхуючи його. Амур, явно не налаштований на знайомство, різко відскочив убік. За кілька секунд у клініці почався справжній хаос і веселі наздоганялки: Амур у вигляді звичайного кота прудко тікав від Вови, а маленький перевертень намагався його наздогнати. Набігавшись добряче, задиханий песик підбіг до миски з водою, попив і знесилено ввалився на свою лежанку. А тим часом рудий хижак у котячому обличчі стрибнув Дарині прямо на коліна.

​Дівчина з усмішкою почала гладити його шовковисту шерсть.

— Ну який же ти все-таки милий...

​Руслан теж посміхнувся, підійшов ближче і теж простягнув руку до кота. Рухи обох зійшлися в одну точку, і Руслан випадково торкнувся своею рукою руки Дарини. Дівчина здивовано підняла погляд на нього, але не відсунулася, продовжуючи гладити кота. Руслан теж не забрав руку, відчуваючи тепло її долоні.

​Маленька Мія підбігла до них і на секунду знову перетворилася на дівчинку.

— Ой, який котик! Можна його погладити? — запитала вона.

— Звісно, — м'яко відповіла Дарина.

​Мія обережно провела рукою по спині Амура.

— Ти такий гарний і лагідний, Амурчику.

​Вова, помітивши це, підійшов до сестри, вдаючи із себе трохи ображеного. Мія підняла його на руки.

— Ну ти ж мій улюблений братик, а це просто милий котик, не ревнуй.

​Амур тим часом підійшов до Вови, задоволено муркочучи, обнюхав його і несподівано почав облизувати йому шерсть на загривку. Дарина радісно усміхнулася.

— Дивіться, вони подружилися!

​Руслан обережно підняв кота на руки, продовжуючи гладити, а Дарина приєдналася до нього, торкаючись м'якої шерсті. 

Вова різко підстрибнув, намагаючись дістати Амура, який сидів на руках у Дарини. Подивившись на старших своїм серйозним поглядом, песик обурено сказав:

— Відпустіть його! У мене з цим котом ще свої рахунки не зведені.

​Дарина здивовано подивилася на нього і лагідно всміхнулася:

— Чесно кажучи, я вперше бачу песика, який розмовляє, але ти неймовірно милий.

​Вова підійшов ближче до Дарини, і дівчина не втрималася, піднявши його на руки.

— Ей, пусти! Мене на руки може брати тільки сестричка! — зніяковіло заперечив песик.

​Дарина ніжно погладила його по м'якій шерсті.

— Ну який же ти все-таки милий...

— Я не милий! Я зараз як вкушу тебе! — сердито заявив Вова, намагаючись жартома щипнути її за палець.

— Вово, припини бешкетувати! — засміялася Мія, спостерігаючи за ними.

​Вова знову перевів погляд на Дарину і пробурмотів:

— А ну відпусти мене до сестри...

​Дарина опустила песика на землю, і він одразу побіг до Мії, сховавшись за її лапами.

— Міє... Я їх спочатку так боявся, але вони й правда хороші, вони ж нам допомогли, — тихо сказав Вова сестричці.

— Бо вони й справді добрі, Вово, — м'яко відповіла дівчинка.

— Правда? Ти їм справді віриш, сестричко? — з надією перепитав він.

— Я вірю, Вово, — впевнено кивнула Мія.

​Тим часом Дарина взяла рудого кота з рук Руслана. Амур задоволено замуркотів, влаштувавшись у неї на руках. Руслан зробив крок ближче, дивлячись на дівчину з теплим поглядом.

— Як тобі вдається знаходити підхід до кожного з них? — здивовано запитав він.

— Я просто дуже люблю тварин, — щиро відповіла Дарина. — Я ще зі школи мріяла стати ветеринаром.

​Руслан м'яко посміхнувся, дивлячись на неї.

— Що ж... поки немає боса, головний тут я. Тож я офіційно беру тебе на роботу, Дарино.

​Від несподіванки й радості дівчина обійняла Руслана, притиснувшись до нього.

— Дякую тобі величезне!

Руслан зніяковіло, але тепло посміхнувся у відповідь, обійшовши її за плечі.

— Нема за що. Я просто бачу, як тварини тягнуться до тебе і як щиро ти про них дбаєш.

​Вова підійшов до сестри і, поглянувши на старших, шепнув Мії на вухо:

— Слухай, а між ними завжди так було, чи в них щось змінилося?

Мія пильно подивилася на них і загадково відповіла:

— Думаю... тепер точно щось змінилося