Розділ 2

Дарина рішуче підійшла до хлопия, не зводячи з нього погляду.

​— Мене звати Дарина, і я справді шукаю роботу, — твердо сказала вона. — Будь ласка, прийміть мене сюди.

​Хлопець трохи пом'якшив погляд, але зберіг свою звичну серйозність.

— Мене звати Руслан. Знай, я тут не головний, і навіть якби дуже хотів, самостійно вирішувати не можу.

​Не встигла Дарина відповісти, як двері знову відчинилися. До клініки зазирнула схвильована маленька дівчинка .

​— Добрий день... Моїй собачці дуже погано, — крізь сльози промовила вона.

​Дарина миттєво забула про розмову з Русланом і кинулася до дитини.

— Тихіше, не плач. Усе буде добре, покажи нам свого улюбленця.

​Дівчинка обережно показала їм пораненого вовка.

— Це Сірий... Допоможіть йому, будь ласка.

​Дарина одразу опустилася біля звіра на коліна, оцінюючи стан пацієнта.

— Рана серйозна, але нічого неможливого немає, це можна вилікувати. Руслане, подай, будь ласка, перекис і бинти!

​Хлопець здивовано подивився на дівчину.

— Ти вже й командувати тут берешся? — буркнув він, проте одразу ж подав усе необхідне.

​Дарина діяла швидко й впевнено: вона акуратно обробила глибоку рану вовка та наклала тугий пов'язаний бинт. Помітивши, що звір усе ще тремтить від болю, вона дістала шприц із медичної сумки.

— Це спеціальне знеболювальне для тварин, воно швидко зніме біль, — пояснила вона маленькій пацієнтці.

​Дівчинка обережно погладила сіру шерсть.

— Сірий... скажи, він буде жити? — з надією в голосі запитала вона.

​Дарина підбадьорливо посміхнулася.

— Обов'язково буде.

— Точно-точно? — не вгамувалася дитина.

— Точно, — впевнено кивнула Дарина.

​Вона ніжно провела рукою по шерсті вовка, і той повільно відкрив очі, глухо й попереджувально гаркнувши:

— Гррр...

​Маленька дівчинка тут же пригорнулася до нього.

— Сірий, ну ти чого? Вона ж допомогла тобі, вона хороша!

​Потім дитина повернулася до Дарини:

— Мене звати Ліна. А вас як?

— Я Дарина, а це Руслан, — представила колегу дівчина.

​Ліна радісно всміхнулася, витираючи сльози.

— Дякую вам, Дарино. Ми з Сіриком ще обов'язково прийдемо!

​Коли Ліна разом із одужалим вовком пішла, Руслан подивився на Дарину зовсім іншим поглядом і тихо посміхнувся.

— Знаєш... можливо, я б і справді ризикнув узяти тебе на роботу.