Розділ 1

В одному затишному місті жила дівчина на ім'я Дарина. Вона з самого дитинства дуже любила тварин і чітко знала свою мету — вивчитися на ветеринара, щоб допомагати тим, хто не може попросити про це словами.

​Одного дня, приїхавши в інше місто в пошуках роботи, вона йшла незнайомими вулицями, роздивляючись навколо. Раптом її увагу привернув невеликий, але дивний будиночок. На вивісці красувався напис: «Ветеринарна клініка для магічних тварин».

​— Дивно... — тихо прошепотіла Дарина, зупинившись на порозі.

​Дівчина відчинила двері й зайшла всередину. У залі панував легкий безлад із паперів та коробок, а за стійкою працював молодий хлопець — ветеринар, який виглядав дещо втомленим і дуже специфічним.

​— Добрий день, я шукаю роботу, — впевнено сказала Дарина, намагаючись приховати хвилювання.

​Хлопець повільно підвів голову і зміряв її довгим, скептичним поглядом.

​— І що? — суворо запитав він.

​Дівчина роззирнулася клінікою, відчуваючи, що це саме те місце, де вона хоче бути.

​— Я хотіла б працювати тут, — повторила вона.

​— Ні, — різко відповів хлопець.

​— Чому? — здивувалася дівчина.

​Він навіть не встиг відповісти — у цей момент двері відчинилися, і до приміщення стурбовано зайшла літня жінка.

​— Допоможіть моєму котику! — вигукнула вона. — Але... знаєте, це не просто котик.

​Дарина доброзичливо посміхнулася, прагнучи заспокоїти пацієнтку.

​— А де ж ваш котик? — запитала вона.

​Бабуся загадково посміхнулася у відповідь.

​— Він на подвір'ї.

​Дарина одразу ж вийшла на вулицю. Замість маленького домашнього пухнастика на неї чекав величезний, величний тигр із проникливими очима. Але дівчина не злякалася — у її серці жила занадто велика любов до всіх звірів, щоб боятися хижаків.

​— Пані, ви про цього котика? — спокійно запитала Дарина, дивлячись на величну тварину.

​— Так, це мій Амур, — кивнула жінка.

​— А що з ним? — обережно поцікавилася дівчина, помітивши, як звір трохи кульгає.

​Бабуся сумно подивилася на передню лапу тигра.

​— У нього болить лапа... Напевно, десь вдарив під час прогулянки.

​Дарина зробила крок вперед, м'яко й лагідно промовивши:

— Привіт, не бійся, Амуре. Це зовсім не боляче.

​Дівчина професійно й обережно оглянула лапу, ретельно обробила рану та акуратно її перев'язала, діючи так впевнено, ніби щодня лікувала диких хижаків.

​— Дякую тобі, дочко, — з полегшенням сказала жінка. — Тепер із моїм котиком усе буде добре.

​Дарина тепло посміхнулася.

— Нема за за що, пані. Для цього я тут.

​— Мене звати Лія, — усміхнулася бабуся. — Думаю, ми з Амуром тепер частіше заходитимемо у вашу клініку.

​Коли бабуся з тигром пішли, Дарина повернулася до приміщення. Хлопець-ветеринар дивився на неї з новим відбитком зацікавленості на обличчі.

​— Можливо, ми й спрацюємося... — сказав він, пильно дивлячись на неї. — Але я тобі поки що не довіряю.