Глава 10: Шпильки з нефритом та чорний «Кавасакі»

Коли Кан Те О полетів до Сеула на зйомки нових епізодів свого кулінарного шоу, Соломія Андріївна залишилася на кухні ресторану за головну. Попри те, що хміль нічної пристрасті ще приємно палив зсередини, Соля ввімкнула режим абсолютного професіоналізму. Вона старанно, до сьомого поту працювала з ранку до ночі, контролюючи кожну видачу страв і кожен рух кухарів. Руда відьма мала шалений галицький гонор і понад усе на світі не хотіла підвести Те О, щоб цей «Великий і Гордий» сеульський ідол, повернувшись, не знайшов жодної фінансової чи кулінарної дірки у її роботі. А вночі залишалася допізна, екпериментуючи з різноми екзотичними поєднаннями, щоб здивувати було свого су-шефа.

Те О прилетів на день раніше графіка. Коли він зайшов на кухню, Соломія саме закінчувала вечірню зміну. Шеф-кухар не став вмикати колишнього зарозумілого мачо. Він підійшов до неї, зазирнув у втомлені бурштинові очі й мовчки простягнув невелику, обтягнуту шовком коробочку.

Всередині лежали розкішні традиційні корейські шпильки для волосся — біньє, виточені з цільного темно-зеленого нефриту зі срібним гравіюванням. Це був його перший, глибоко особистий подарунок для неї. Соломія бачила раніше такі шпильки, але ніколи не використовувала. Вирішила спробувати. І Солі настільки шалено сподобалося заколювати ними свої важкі, вогняно-руді хвилясті пасма, що відтоді ці витончені азійські прикраси стали її незмінним щоденним аксесуаром, який ідеально збирав кучері в високий пучок та змушував Те О здригатися від ніжності щоразу, як він дивився на її потилицю.

Справжній вибух емоцій стався наступної неділі.

О сьомій ранку тишу квартири в стилі лофт безжально розірвав різкий, настирливий телефонний дзвінок від Те О. Соломія, яка мріяла виспатися за весь важкий робочий тиждень, прокинулася абсолютно незадоволеною.

— Шеф Соля, прокидайся, — низьким, оксамитовим баритоном прошепотів він англійською. — Спускайся на вулицю. На тебе чекає сюрприз.

За десять хвилин Соломія Андріївна з гуркотом відчинила двері під’їзду. Вона вийшла на порожню ранкову вулицю Львова вся заспана, розпатлана, у своїх рваних  джинсах і вільній футболці з написов  "Рок назавжди", люто проклинаючи під ніс українською мовою цей вихідний день, занадто ранній час і цього клятого імбирного корейця заодно.

Але наступної секунди слова прокльонів застрягли у неї в горлі.

Прямо біля бордюру, виблискуючи під променями сонця, стояв розкішний, антрацитово-чорний спортивний мотоцикл Kawasaki. А на ньому, упевнено спершись на кермо, сидів широкоплечий, кремезний мотоцикліст — повністю у чорній шкіряній куртці, чорних штанах та чорних рукавицях.

Коли водій плавним рухом зняв свій темний шолом, Соля приголомшено зойкнула. Це був Кан Те О. Його карі, майже чорні очі сміялися, широкі брови піднялися вгору, а на обличчі сяяла білосніжна, шалено щаслива посмішка, що робила родимку біля кутика роту неймовірно сексуальною.

"Оце так сюрприз! Моя мрія про швидкість і правильного чоловіка матеріалізувалася прямо на львівській бруківці!" - майнуло в її голові.

Соломія від дикого, дитячого захвату забула про всю свою зрілу суворість. Вона з криком підлетіла до нього, з розгону застрибнула Те О прямо на руки, обвивши його міцну талію своїми пишними стегнами, і почала нестримно, палко, до запаморочення цілувати його в губи, щоки та ту саму родимку. Те О щасливо реготав, міцно тримаючи її своїми сильними широкоплечими руками.

Вони каталися на шаленій швидкості нічними й денними трасами навколо Львова до самого вечора, так, що вітер свистів у вухах, а руді кучері з корейськими шпильками летіли за її спиною. Вони зупинялися на заправках, купували морозиво, дуріли, постійно жартували, бруднили одне одного глазур'ю і пристрасно цілувалися прямо під заздрісними поглядами перехожих.

Цей день на чорному «Кавасакі» остаточно спалив останні кордони субординації, довівши Кан Те О: це кляте місто і ця руда відьма — його найкращий життєвий ф'южн.