ГЛАВА 9: Сеульський прайм-тайм

Ранковий хаос на кухні був у самому розпалі, коли в кишені чорного приталеного кітеля Кан Те О вп’яте за останні десять хвилин настирливо завібрував телефон. Те О, люто шинкуючи корінь імбиру на металевому столі, затиснув слухавку між плечем та вухом, навіть не зменшуючи обертів ножа. Його квадратна щелепа була міцно стиснута.

— Кім, я зайнятий! У мене через дві години дегустація ф’южн-соусів з Лі Мін Хо! — роздратовано буркнув Те О корейською.

— Шеф Кан, ти знущаєшся з мене?! — заверещав у слухавці панічний голос його сеульського менеджера. — Твої записані випуски кулінарного шоу зараз б’ють усі рекорди прайм-тайму в Кореї! Спонсори вимагають продовження! Тобі потрібно терміново звільнити чотири дні й прилетіти в Сеул на дозйомки нового сезону!

— Переб’ються твої спонсори! У мене тут пекельна кухня і руда... тобто, у мене тут серйозні проблеми з рецептурою українських страв! Я нікуди не лечу! — Те О різко скинув виклик і з силою встромив ніж в обробну дошку.

Соломія Андріївна, яка стояла навпроти й помішувала буряковий квас, ліниво підвела свої бурштинові очі. Її пишні груди під кітелем ледь помітно здригнулися від тихого сміху, а тонка талія ефектно хитнулася, коли вона сперлася на стіл.

— Що, імбирний хлопчику, екранна слава наздогнала тебе прямо серед моєї кухні? — з розкішним зрілим сарказмом промовила вона англійською. — Їдь, їдь у свій Сеул. Нарешті на кухні пануватиме тиша і нормальна субординація.

Те О люто зблиснув своїми майже чорними очами, але не встиг відповіла ні слова, бо скляні двері кухні з гуркотом роз’їхалися.

На поріг ступив Кім — класичний сучасний корейський молодик. На ньому був ультрастильний оверсайз-піджак, дорогі кросівки, а в руках він стискав планшет. Менеджер виглядав так, наче щойно зійшов з вулиць хмарочосів Каннаму, і його забіганий погляд миттєво знайшов Те О. За ним із блокнотом слухняно дріботав пан Чо, фіксуючи порушення регламенту на секундомірі.

— Шеф Кан! — Кім підлетів прямо до червоної лінії розмежування, ігноруючи переляканих кухарів. — Ти з глузду з’їхав — скидати мої дзвінки?! Я прилетів першим же рейсом із Сеула прямо у цей твій Львів!

Те О склав руки на своїх широкоплечих грудях, грізно звівши чорні брови:
— Кім, ти порушуєш кордони моєї кухні. Я сказав: я не лечу. У мене ще триває тестовий режим ресторану.

Менеджер емоційно тицьнув екраном планшета йому майже в обличчя:
— Мені байдуже на твій тестовий режим, Те О! Подивися на цифри! Контракт із телеканалом підписано на два роки вперед. Якщо ти не звільниш ці чотири дні і не з’явишся на знімальному майданчику в Сеулі цього четверга, сума неустойки складе таку кількість нулів, що Лі Мін Хо звільнить тебе раніше, ніж ти встигнеш доварити свій корейський суп! Порушувати умови зараз фінансово абсолютно невигідно! Ти зірковий ведучий, твій бренд коштує мільйони, а ти сидиш тут і б’єшся за пучки кропу!

Пан Чо делікатно кашлянув поруч, піднявши окуляри на ніс:
— Фінансові збитки у разі зриву зйомок дійсно перевищують бюджет кухонного блоку на 340 відсотків, Шеф Кан. Це нераціонально..

Кан Те О люто стиснув кулаки. Родимка біля його роту судорожно сіпнулася від припливу гніву. Він розумів, що менеджер Кім має рацію — проти телевізійних босів та юридичних штрафів «Лі Корп» не підеш.

Він повільно повернув голову до Соломії. Руда відьма дивилася на нього вже без сміху — у її бурштинових очах мигнуло щось схоже на серйозність, хоча вона продовжувала крутити в пальцях тонку червону стрічку для волосся.

— Добре, Кім. Твоя взяла, — процідив Те О англійською, переводячи погляд на Солю. — Я лечу на чотири дні. Кухня на тобі, Шеф Соля. Подивися, щоб все було по рецептурі під пильним контролем. І дивись... не сумуй тут за моїми сідницями та моєю родимкою. Я повернуся за чотири дні, і ми продовжимо наш... кулінарний ф’южн.

Соломія Андріївна шляхетно підкинула підборіддя, і її довгі вогняні кучері ефектно розсипалися по плечах:
— Лети, лети, Великий і Гордий шеф. Якось впораюся без тебе. Головне — не забудь свій чорний кітель, телезірко.

Те О розвернувся і стрімкою ходою рушив за менеджером Кімом до виходу, абсолютно впевнений, що за чотири дні у затишному Львові нічого не зміниться.