ГЛАВА 2: Нічна пригода та замах на шефську власність

Лі Мін Хо виділив рівно місяць на розробку нового, революційного ф’южн-меню, яке мало поєднати непоєднуване і вдихнути нове життя в ресторан. Поки заклад працював у тестовому режимі за пробними картками страв, на кухні точилася справжня холодна війна. Навіть червона стрічка розмежування не рятувала від регулярних запеклих боїв: Кан Те О саботував замовлення на деруни, а Соломія Андріївна «випадково» переставляла його корейські соуси в холодильник для молочки.

Щоб довести свою кулінарну вищість, корейський ідол кулінарії буквально оселився в ресторані. Те О засиджувався на кухні до пізньої ночі, розробляючи нові кулінарні шедеври, шинкуючи імбир під світлом однієї лампи і люто стискаючи свою квадратну щелепу від утоми.

Того вечора Соломія Андріївна нарешті вирішила відпочити і зустрілася з подругою дитинства. Дівчата так захопилися спогадами про львівські пригоди, що не помітили, як замовили третю пляшку ігристого. Повертаючись додому пізно вночі, добряче напідпитку, Соля проходила повз ресторан і помітила тьмяне світло у вікнах кухні.

«Знову цей імбирний павич чаклує», — хитро подумала вона, заходячи через закритий службовий вхід.

Соломія тихо, наче справжня руда відьма, підкралася до зони роздачі й стала спостерігати. Те О стояв спиною до неї, зосереджено викладаючи пінцетом мікрозелень на тестову страву. Його дизайнерський чорний фартух ідеально підкреслював високий зріст і потужні, широкі плечі.

Соля сперлася ліктем на перегородку, розглядаючи його роботу з чисто професійним скепсисом: «Ну куди ти стільки кунжуту сиплеш, горе сеульське? Тут балансу немає, квасу треба додати!» Але під дією алкоголю її бурштинові очі повільно опустилися нижче... і намертво застигли на його сідницях. Приталені чорні штани кухаря обтягували його підкачане тіло настільки бездоганно, що в голові зрілої львівської жінки миттєво згоріли всі запобіжники субординації, а фантазія заграла найпалкішими барвами.

Не довго думаючи, Соломія зі сп’яну м’якою, котячою ходою підійшла до нього зі спини і без жодних церемоній впевнено й міцно потрогала Кан Те О за ці самі ідеальні сідниці.

— М-м-м, — задоволено проурчала вона українською прямо ему в потилицю, відчуваючи долонею пружну тканину. — Які шикарні форми... Знаєш, хлопчику, в інший час і в іншому місці я б знайшла цим сідницям набагато краще кулінарне застосування, ніж просто стояти біля плити.

Кан Те О від такого раптового замаху на свою недоторканну сеульську власність пережив справжній екзистенційний шок. Його велика рука з пінцетом здригнулася, а мікрозелень полетіла на підлогу. Зреагувавши на чистому чоловічому рефлексі, він миттєво розвернувся, перехопив її за зап’ястя і з силою притиснув руду хуліганку до найближчої стіни.

У напівтемряві кухні його карі, майже чорні очі палали такою люттю, що широкі брови зійшлися на переніссі. Але коли Те О розгледів розпатлані вогняні кучері, тонку талію та злегка п’яні, веселі бурштинові очі Соломії, він ледь не задихнувся від обурення. Родимка біля його рота судорожно сіпнулася.

— Ти?! Ти що собі дозволяєш, божевільна відьмо?! — закричав він англійською, важко дихаючи від гніву. — Ти п’яна! Ти залізла на мою територію і... і розпускаєш руки прямо на моїй кухні! Я завтра ж розповів усе Лі Мін Хо! Це наруга! Це порушення контракту! Я засуджу тебе, я влаштую тобі таку розправу, що ти більше до жодної каструлі у Львові не підійдеш!

Соломія, попри те, що була притиснута широкоплечим велетнем до холодної стіни, навіть не кліпнула. На її обличчі розпливлася неймовірно нахабна, зваблива посмішка. Вона закинула голову, заглядаючи в його розлючене обличчя, і спокійно відповіла:

— Та чого ти розкричався на весь Львів, імбирний хлопчику? Ну подумаєш, потрогала твою недоторканну особу трішки за м’які місця. Господи, та такою красою, як у тебе ззаду, треба ділитися з колегами хоч іноді, жлобяра сеульська! ми з тобою - дорослі люди, а ти кричиш, наче я в тебе секретний рецепт рамену вкрала.

Те О на секунду занімів від такої кричущої відсутності корейського сорому. Скориставшись його хвилинним заціпенінням, Соломія миттєво згрупувалася і чітким, коротким рухом дала йому акуратний, професійний удар піддих ліктем.

— Кхг!.. — Те О зігнувся навпіл, миттєво випускаючи її руки.

Соломія спритно вирвалася з його пастки, поправила свій розпатланий хвіст, підхопила сумочку і з абсолютно переможним виглядом попрямувала до виходу.
— Наступного разу маринад роби кислішим, Те О! — гукнула вона на прощання.

Двері зачинилися, і Соля рішуче рушила в бік своєї затишної квартири недалеко від Ратуші, яка дісталася їй у спадок від бабусі, залишаючи зіркового корейського шефа посеред кухні з палаючими від сорому сідницями та збитим диханням.

Ранок наступного дня тестового режиму зустрів Кан Те О не кулінарним натхненням, а стійким відчуттям параної. Шеф-кухар прийшов на роботу в застебнутому на всі ґудзики подовженому кітелі, а свій улюблений чорний фартух затягнув на талії так туго, наче це був бронежилет. Його карі, майже чорні очі параноїдально сканували кожен сантиметр кухні. Варто було комусь із помічників підійти до нього ззаду ближче ніж на метр, як Те О миттєво робив різкий розворот, виставляючи перед собою шефський ніж, чим лякав персонал до напівсмерті.

Соломія Андріївна, яка прийшла абсолютно свіжою, без жодного сліду нічного похмілля, спокійно нарізала зелень на своєму боці кухні. Її довге руде волосся сьогодні було зібране в бездоганний пучок, а бурштинові очі світилися таким відвертим, лукавим тріумфом, що Те О аж зубами рипів. Щоразу, коли він знову різко обертався, щоб захистити свій «стратегічний тил», Соля тихо, але дуже виразно реготала собі під ніс, змушуючи його щоки палахкотіти від сорому.

Кулінарне безумство перервалося об 11:00, коли двері кухні без звуку відчинилися й на порозі матеріалізувався пан Чо. Його прислав особисто Лі Мін Хо — тимчасово допомогти з управлінськими проблемами та навести лад із персоналом, поки для львівського ресторану не знайдуть ідеального керуючого. Чо тримав у руках свій знаменитий блокнот та секундомір.