ГЛАВА 1: Корейська авантюра та руда магія Краківського ринку

У просторому кабінеті Генерального директора «Лі Корп» на сімнадцятому поверсі сеульського хмарочоса панувала атмосфера великих бізнес-планів. Лі Мін Хо зосереджено вивчав документи на планшеті, а Хан Джі Вон розслаблено сидів у шкіряному кріслі, покручуючи в руці фірмову ручку.

— Ну що, Голово Хан, — Мін Хо підвів очі на друга, і на його обличчі з’явилася хитра посмішка. — Ми офіційно придбали той старовинний ресторан у центрі Львова. Популяризація корейської кухні в Європі — це наша нова, неймовірно перспективна гілка розвитку бізнесу конгломерату. Моя Анна каже, що львів’яни обожнюють відкривати для себе нові смаки. Але залишилося головне — знайти шеф-кухаря, який зможе підняти всю цю справу на світовий рівень і змусити європейців закохатися в кімчі. Але почнемо з України.

Джі Вон зацікавлено нахилився вперед, поправивши бездоганні манжети:
— І кого ж ти маєш на прикметі, Мін Хо? Для такого проекту потрібен не просто кухар, а справжній майстер в кулінарії.

— Зараз побачиш, — хитро відповів Мін Хо, переводячи погляд на двері. — Ти його чудово знаєш.

Двері кабінету без звуку поїхали вбік, і в кімнату впевненою, майже хижою ходою зайшов чоловік. Кан Те О був неймовірно, суворо красивим: високий, широкоплечий велетень із вольовою квадратною щелепою, прямим носом та чітко окресленими чорними бровами. Його карі, майже чорні очі дивилися на світ із абсолютною самовпевненістю, а на щоці, прямо біля самого кутика рота, красувалася маленька, контрастна родимка. Як завжди, він був одягнений виключно у все чорне: дизайнерська сорочка, приталені штани та дороге взуття лише підкреслювали його бездоганну статуру.

— Як завжди в чорному, — підмітив Джі Вон, посміхнувшись і підводячись для міцного рукостискання. — То чи означає це, Те О, що ти погодився на цю львівську авантюру Мін Хо?

Те О ствердно махнув головою, і родимка біля його губ ледь помітно сіпнулася у спокійній напівпосмішці:
— Звісно. Я звик підкорювати нові вершини. В мої 34 роки  Сеул я вже підкорив, тепер час показати Європі, що таке справжня корейська кухня.

— Але буде одна важлива умова, Те О, — серйозно перервав його Лі Мін Хо, спираючись руками на стіл. — Ми купили ресторан з великою історією, розташований в історичному секторі міста. Тому традиційне українське меню за контрактом повністю залишається.

Те О миттєво насупився, піднявши одну широку чорну брову:
— Ти маєш на увазі, що на моїй кухні буде су-шеф? — його голос став небезпечно низьким. — Я думав, що буду абсолютно головним.

— Так, ти головний, але лише на своїй частині кухні, — відрізав Мін Хо, таємно обмінявшись поглядом із другом.

Хан Джі Вон, дивлячись на цей гордий профіль Те О, лише співчутливо похитав головою. Юридичний мозок адвоката Хана миттєво підказав йому: з таким складним, безкомпромісним характером зіркового шефа в новому ресторані просто не буде. А Мін Хо продовжував хитро поглядати на Те О, знаючи те, про що «Великий і Гордий» кулінар навіть не здогадувався.

За два тижні літній ранок у Львові дихав прохолодою, густим ароматом кави та вологою бруківкою. Кан Те О йшов рядами Краківського ринку, вивчаючи європейські інгредієнти, які вважав «нудними та прісними». На ньому були сонцезахисні окуляри та стильний фартух поверх чорної футболки.

Він зупинився біля прилавка з рідкісною свіжою гірською зеленню та корінням для маринаду. Те О вже простягнув свою велику руку, щоб забрати найкращий пучок, як раптом звідки не візьмись з’явилася Вона.

Жінка була низькою, мініатюрною жінкою, яка ледь діставала б йому до грудей, але володіла карколомною фігурою «пісочного годинника» з пишними грудьми, округлими стегнами та напрочуд тонкою талією. Її розкішне вогняно-руде довге волосся кучерями спадало на спину, а великі бурштинові очі палали впевненістю.

Жінка діяла на чистому рефлексі професійного покупця. Спритним рухом ліктя вона делікатно, але наполегливо відсунула широкоплечого велетня вбік, перехопила пучок зелені прямо перед його носом і переможним жестом кинула до свого кошика.

— Гей! Пробачте, але це була моя зелень! — обурено вигукнув Те О англійською, різко знімаючи окуляри. — Я вивчав її дві хвилини!

Жінка повільно розвернулася. Її довге руде волосся вогняною хвилею ковзнуло по тонкій талії. Вона закинула голову назад, щоб подивитися на цього високого азіата, затримала погляд на його квадратній щелепі та маленькій родимці біля кутика рота, а потім спокійно відповіла бездоганною англійською з вишуканим французьким прононсом:

— Хто перший вхопив, того й спеції, шановний. На кухні треба думати швидше. Тобі, азійському красунчику, краще до моєї зелені не лізти. Все одно не знаєш, з чим її готувати. Мені достатньо років, чоловіче, і я надто добре знаю ціну кожному кореню у цьому місті.

Те О застиг на місці. Його его було жорстоко розтоптане прямо біля прилавка з кропом. Якась зарозуміла жінка висміяла його в обличчя!
— Божевільна... — процідив він корейською, дивлячись на її пишні стегна. — Справжня руда відьма. Побачу її ще раз на своїй території — спопелю.

За три години Кан Те О вже стояв посеред розкішної, величезної кухні нового ресторану «Корона» у самому центрі Львова.

Двері кухні з тихим шурхотом відчинилися, і всередину зайшов Генеральний директор Лі Мін Хо разом із Катериною Яворською, яка ніжно тримала на руках маленьку Хан Юну з білим пасмом у пасмах.

— Кан Те О, знайомся, — посміхнувся Лі Мін Хо. — За контрактом, половина цього ресторану залишається за традиційною українською кухнею. Твоїм су-шефом та керівником українського крила буде найкраща випускниця Паризької академії, а також велика фанатка української кухні Соломія Андріївна Галицька...

З-за спини Мін Хо впевненим кроком вийшла Соломія. Вже без ринкового кошика, у бездоганно білому кухарському кітелі, який ефектно підкреслював її тонку талію та пишні груди. Її вогняне довге волосся було зібране у високий, шляхетний хвіст, а на паску грізно виблискував професійний шефський ніж.