Сергій все розрулив, а Лєра ще виросте.

Сергій зробив крок до Немо і посміхнувся. Коли він стояв внизу, а Немо на верхній сходинці, то міг  дивитись в її очі не нахиляючись. Очі були стривожені й почервонілі. Губи стиснуті - щоб не тремтіли, як здогадався він.

Хотілося притиснути її до себе і зацілувати, щоб не плакала. Та не можна, тут чужі, а Немо при чужих, мабуть, не цілується.

- З дороги набереш батьків і все розкажеш, що вважаєш за потрібне. Ти тепер багато наречена, в курсі? Ті пляшки по нинішніх цінах не менш десяти тисяч гривень кожна.

- Сто. Сто тисяч доларів. - тихо сказала Немо. А якщо всю колекцію, то дорожче. Тільки от  всю - не вийде. Там щось державі, можливо грішми щось Лєрі. І нам щось. Ти ж теж…

- Я візьму з тебе натурою - пошуткував і одночасно зробив  широкий жест Сергій, щоб заспокоїти її. Він добре знав, що найважче попереду. Але ж найстрашніше - позаду. А зараз вони разом, і все добре.

Вірний коник нагрівся на сонці, і перші хвилини було дуже жарко їхати. І страшно починати розмову.

Навіть Лєра притихла, бо боялася, що без еліксиру сумна красуня не видужає, так і ходитиме все життя з розбитим серцем. 

Сергій тим часом стисло переказував Софії основні події і зміст того, що сталося. Софія як раз щось порєшивала з місцевою адміністрацією й одночасно вмовляла постраждалого від фальшивого землеміра діда-винороба бути консультантом у філіалі. Тому відповідати не могла. І  лише ахала в особливо патетичних місцях і переймалася думкою, що треба все ж було тоді дотиснути Сірожу. Бо він і справді такий, яким вона його вперше побачила колись в школі - надійний, як київський гранітний щит, а не тільки красивий і балакучий мажор. Та що вже тепер. Він уже собі не належить. Софія була дуже розумна жінка. І може одна з перших зрозуміла, що її однокласник і перше кохання тепер назавжди втрачений для наречених всього світу.

Вона заздрила чи то Немо, чи Сергію, та робота сама себе не зробить. І красуня Софія чарівно посміхнулась дідові. А той розправив плечі й подумав - нащо кудись їхати в чужу сім'ю. Тут он які дівчата, і посада непогана. Консультант - звучить гордо.

Немо слухала впевнений голос Сергія, що звично роздавав вказівки. І шукала в собі рішучість, яка покинула її, як тільки вона почула зранку батьків голос.

Вона наче вийшла з прекрасного сну в звичну буденність. Тут вона наче вагон, який давно поставили на рельси. І рухатися можна тільки по них.

Немо вийняла телефон і  уже кілька хвилин дивилася на нього, як кролик на удава.

Сергій підглядав за цією пантоміиою у дзеркало. Він все більше пересвідчувався, що її батьки якісь неправильні. Бо вона їх точно боїться. А вона не з лякливих, просто дивно вихована і занадто слухняна. 

Тому він швидко закінчив розмову з Софією, передзвонив батькові й сказав, що уже в дорозі. І везе приємні сюрпризи. Мед, сухі вишні без кісточок і гарні новини. І відклав телефон.

Потім спитав, чи хтось з дівчат не в курсі, може є якийсь засіб, що відбиває запах  після того, як вип’єш півпляшки мікстури від розбитого серця. Бо якщо нема, а їх зупинять, то треба буде ловити попутку.

Дівчата перезирнулися. Але тут навіть Лєра була безсила допомогти. Та Немо почала пригадувати прочитане в книгах. І сказала, що треба пожувати сухий чай або зерна кави.

Лєра була вражена її освіченістю. І записала в блокноті телефона шифрограму запах вина-чай-кава. І не запаролила. Бо її тато ніколи не ставив пароль на свій телефон. Щоб ма могла читати його листування без перешкод.

Сергій подякував, але зерен кави в машині не було.

Похмілля на диво не було теж. А може не на диво, Сергій ще ніколи не пив столітнього вина і не знав, чи це нормально - так почуватися.

Немо так зраділа, що можна відкласти дзвінок до рідні й поговорити про інше, що Сергій вирішив - до батьків вона тепер ходитиме тільки в гості. 

У його супроводі до речі.

- Якщо хочеш, я сам поговорю з твоїми батьками.  Не знаю, чого саме ти боїшся, але віднині  у тебе є я - спортивний, розумний, надійний і взагалі красавчик.  Всі проблеми адресуй мені. Я все порішаю.

- Сергій, ти не розумієш. - сумно посміхнулася Немо. - Я тобі все розповіла, а ти все одно не розумієш.  Тепер є підтвердження не тільки спадку. Воно одночасно підтверджує титул. І батько ні за що…

- О, дійшло. - Сергій зрозумів, що радіти йому було ще рано. - Ти була попелюшка, а стала принцеса. Причому  наявність принца для цього не обов’язкова. Гм. 

- Так. Приблизно. Тільки це ще не зовсім все. Мені тепер не можна виходити за нетитулованих, так батько каже. Ну завжди казав. Мене й в школу не віддали тому. Тепер у сім’ї будуть гроші. А ми в родстві з королівським домами… 

Немо не витирала сльози, щоб не привертати до них уваги Сергія. Та він все одно все бачив. І прийняв найважливіше в житті рішення.

Лєра якось інакше собі уявляла почуття від того, що стаєш принцесою і опиняєшся в родстві з якимись домами. Вона б не плакала через це. Але обійняла Немо і втішала, як могла.

- Не бійся. Сірожа сам принц. Ти б бачила їх дім - чотири поверхи, балкончики, вікна від стелі до підлоги й ліфт. Так красиво. І вночі сяє, як нічна лампа. В родстві з Сірожею теж можна бути, і так ти будеш в родстві з його домом. 

Немо посміхнулася крізь сльози й поцілувала малу в щічку. Але все одно зітхнула й замовчала.

А коли все ж подзвонила батькові, повідомила тільки те, що їде в Київ з чоловіком, якого кохає, і передала телефон Сергію.

Той почув дещо неймовірне. Бо не встиг ще нічого сказати і представитися, як чоловік з владним голосом повідомив, що йому тільки-но дзвонив один поважний пан. І завірив його, що не тримає зла на його дочку. Але буде діяти у своїх інтересах, якщо вони не домовляться. Тому Немо повинна забрати свої звинувачення. За його планом вона відмовляється від показань і виходить за нього заміж.  І вони з’єднують свої долі у знахідці й спадку. Він на жаль не князь, але теж не останній і має підтвердження свого походження. Він потомок того студента, з яким жила їх прапрабабка, коли втекла від князя…