Все про випробування вином і смертельною небезпекою

Немо відчувала гаряче п'янке дихання Сергія всією шкірою, хоч він говорив тільки на вухо. І хотіла, щоб це відчуття ніколи не закінчувалося. Але вона все ще ображалася на те, що її щедрий дар не те щоб не прийняли, але відклали до кращих часів. Це було правильно, але... 

- Розказуй! - донеслося до її затуманеної свідомості.

- Розказувати? - розгублено перепитала Немо. 

Сірожа згадав, що вони тільки що пили столітньої витримки еліксир.

І що для Немо це було вперше. І мабуть, не все, що вона робить і каже - то від неї самої. А може бути, що й від вина.

Те вино, ох що воно з ними робило… Наче не було смертельної небезпеки, мороку, холоду й бруду навколо, безцінного скарбу за  плечима і всіх, хто залишився назовні. Дві душі поєдналися, і не було ніяких секретів, сорому або осуду.

- Зараз все розкажу. - знову пообіцяла Немо, намагаючись вирівняти дихання. - Все розкажу. Пробач. Я зовсім не безпомічна або недорозвинута дівчина, яка не може існувати без нагляду няні. І не художниця-примітивістка.  Просто вперше цього літа змогла дотягтися до фарб і малювання. Я не вмію малювати, мені просто це подобається. Ти не уявляєш, як. 

- Оце ти дала. -  засміявся Сергій. - а я послав трьом галеристам фотки з твої малюнків.

Тепер сміялися обидва, вигадуючи, як тепер картини Немо висітимуть в Луврі, і всі догори дригом.

Та Немо повинна була продовжити.

- Далі все не смішно, Сергію. Пробач, що не сказала. Це обман, щоб прикрити жінку, яка мені зовсім не няня. Вона найняла мене, бо я навчаюся на винороба, і вона зовсім не німа. Вона вміє по-нашому, у них в сім’ї говорили рідною мовою відтоді, як втекли у Францію від революції. Просто має такий акцент, що всі одразу здогадалися б про те, що вона іноземка.

- І що такого, іноземка то й іноземка, ну в тебе й секрети, дитсадок на вигулі.

- В селі б це привернуло багато уваги. А їй, тобто нам,  увага не потрібна. А до того, що сюди відправляють дітей на літо, всі звикли. Ну й от тому я вихованка, а вона няня. Я вивідую чутки й згадки, роблю досліди. А вона фінансує все і ділиться своєю частиною документів. І землемір теж  не землемір. Я не знаю, хто він насправді. Його, як і мене, знайшла няня. Ще там, у Франції. У нас трьох виявилися розрізнені папери  про скарб князя. 

- Остров скарбів і печера Аладіна. - засміявся Сергій прямо їй у вухо, від чого у обох побігли мурахи по шкірі. Але Немо сумно посміхнулася в темряві. Для неї це була досить страшна казка.

- Няні карта й записи дістались від прадіда. Той був тут управителем ще за життя князя.  У мене є листи з записом про заповіт від прапрабаби. Вона була дружиною князя, княгинею власне. І сам заповіт, його я нікому не показувала, він зараз у батьків. У землеміра папери від батька, у того від діда. Він був коханцем моєї прапрабабусі. Вона втекла з ним, потім народила дитину. Землемір вважає, що він нащадок тієї дитини. І що скарб належить йому як спадок, офіційно. У нього є лист, де написано про заповіт. Самого заповіту нема. І він не нащадок. А якби й був, йому б не дістався спадок. Бо там сказано, що все заповідається княгині й всім її нащадкам жіночої статі. По-моєму землемір про це щось чув чи здогадується. І ніяк не може дізнатися - я нащадок чи няня.

- ММмоя приннцесса - пробурмотів Сергій. Він зараз наче роздвоївся. Його раціональна суть співставляла факти. А закохана половина не хотіла нічого слухати про нянь і землемірів. Хоча що вона каже? Одоужитися, та...

-...А він, мабуть, хоче одружитися зі спадкоємицею. - тихо шепотіла Немо, теж на вухо Сергію, наче їх могли почути. - Боїться помилитися. Няня хоче знайти скарб і вивідати технологію, щоб на півдні Франції відтворити  есенцію. Мені треба, крім того, знайти щоденник, про який писав князь моїй прапра і будь-які документи, що дадуть батькові право на титул. Він помішаний на цьому. Я у них з мамою принцеса. Не така принцеса, як Лєра, яку обожнюють, балують і навчають всього, що вона хоче, розвивають. Я така принцеса, якій не дозволено спілкуватися з однолітками, мені можна бачитися тільки з людьми того, що батьки називають своїм колом. Ти не уявляєш, то такі диваки, що встановлюють якісь перервані лінії, відроджують аристократизм. Ну такі реконструктори, тільки не толкануті, а двинуті на титулах. Мені вони намріяли шлюб з якимось західним аристократом.

- От знову про шлюб. Не видумуй. Я тебе перший знайшов. - розсердився Сергій, що уявив реконструкторів, які влаштовують бої за його принцесу. І зразу вирішив. що він прийде на ту реконструкцію з автоматом, і ті ряжені одразу зрозуміють. куди їм іти. Бо нема дурних.

- Сергієчку, це зовсім не смішно. Батьки все добре продумали. Вони вибиратимуть, коли матимуть на руках всі докази й фінанси. Коли знайдеться скарб. Ну от він і знайшовся... І можна буде продати технологію князевої есенції. А спадкоємиця треба землемірові не просто так. А для підтвердження права на скарб. Бо проста знахідка - то чверть знайденого. А спадок - то все, мінус податок. Та ти ж сам чув. Він вар’ят. Наче руки не розпускав, відверто не чіплявся, та мені страшно в його  присутності. Ти правильно здогадався тоді, коли питав.

- Ясно, принцесо. - Сергій поцілував її в шию за вухом. щоб заспокоїти. - ти сказала, що треба твоїм батькам. А сама чого хочеш?

- Не повіриш. Щоб відчепилися. І малювати. і..

- І мене, а не якогось німецького фон барона. - і тільки спробуй збрехати. 

- Ти сам це сказав. У батьків повна гармонія. Вони як голуби. І живуть у якомусь вигаданому світі. Там осяйні аристократи обідають за всіма правилами ресторанного етикету і танцюють на балах. Віденських - Немо засміялась, сховавши обличчя на грудях Сергія. - Таке полегшення. Ні з ким не могла про це поговорити. Тепер це наче і смішно, і не страшно. А насправді все житття відчуваєш себе в клітці з їх любові й піклування, щоб мені було добре. Щоб я за всіх, хто не зміг, наїлася тої добрості.

- Ти ще вийди за якогось князя через те. що твій батько не зміг. - сердито сказав Сергій і притиснув її до себе, щоб вона не втекла до усяких фонів.