Нарешті таємничий підвал знайдено і всі готові слухати розповідь Немо

Малюнки Немо завжди було цікаво роздивлятися. Відвернись, відведи на мить погляд, потім подивись знову, а там уже щось змінилося. Це було, як дивитися на хмару в небі. Вона теж міняє обриси так повільно, що спочатку нічого не помітно. Зміни стаються раптово.От тільки  перед тобою був лебідь, змигнеш, і це вже вітрильник, а потім  слоненя або кішка…  

Такі були і картини Немо, що затягували уяву Лєри в якісь невідомі світи, де кожної миті все не так, як здавалося зовсім недавно.

Так і з нашою історією, яка тільки що була вся - літо, молоде кохання й запах чебрецю. Ми змигнули, і от Сергій і Немо з новими ескізами залишилися на вершині схилу. А мала потрапила кудись вниз. І ця пригода була не гірша, ніж уявна мандрівка по мерехтливих світах Немо.

Впевнившись, що ніхто не помітив її зникнення, мала ввімкнула  завбачливо взятий ліхтарик і обвела його поки що яскравим променем навколо себе. 

Давно не відвідувана невеличка кімната з високою стелею, яку хтось назвав би може і келією - через бідність обстановки й віддаленість від суєти. А ще через скруглену стелю, причому до створення її люди не докладали рук.  В протилежному від малої кінці виднілися дивні двері без замкової щілини.

Від стелі до підлоги стіни були вкриті дивним сірим килимом. Мала доторкнулася і зрозуміла, що то, мабуть, пліснява і той же пил, що рівним товстим шаром покривав все в цій кімнаті. Під ним виднілися довгі полиці, на яких щось лежало, колись дуже давно акуратно і дбайливо складене, та Лєрі не було видно, що саме. А ближче до  дівчинки були вкрити шаром пилу стіл з високим стільцем.

На столі щось лежало. Пакет? Мала стала навшпиньки й присвітила ліхтариком. Якби це був стіл тата, вона б вирішила, що там лежать книги.  І поруч стоїть лампа, тільки  чомусь без шнура. 

- А батарейка в лампі явно уже всьо. - подумала дитина, що в житті не бачила керосинки.  

Вона вирішила, що потім розбереться з тим пакунком біля лампи, а от що там за двері у дальньому кінці кімнати? Виходить, ця келія остання в ряду, бо з іншого кінця дверей не було, тільки затягнутий павутинням невеличкий отвір під низькою стелею. Мабуть, вентиляційний.  Під ним - гора піску, що потрапила сюди разом з дівчинкою. Вона перекрила собою пів кімнати. А масивні навіть на вигляд двері виявилися закритими, ще й  з іншої сторони. 

- Ну так і має бути. - згодилася сама з собою Лєра. -  Як я з'їхала вниз через дірку в стелі, то в кімнату раніше потрапляли якось інакше. Може це все-таки тюрма, і тут жив принц Залізна Маска? Ні. Тут нема ліжка. І тут взагалі не житло. Тут нема ні вмивальника, ні туалету. Якщо тільки все це не в сусідній кімнаті - там, за зачиненими дверима. О, а якщо це бункер на випадок ядерної війни?  Тоді я його зламала. А цікаво, куди можна попасти, якби відчинити двері?

Але відчинити їх явно не було можливо - там не було навіть отвору під ключ. Але й відчинені вони не були, Лєра перевірила.

Що ж, вона з цим потім розбереться. Тепер можна залізти на стільця і роздивитися, що ж там за пакунок і подумати, нащо його хтось притяг у печеру з дверима й забув на довгий час. Це ж печера? Чи як ще можна назвати цю кімнату, де з рукотворного одні двері?

- Що б  там не поклали колись на стіл, це сталося давно. - вирішила Лєра. - І давно сюди ніхто не заходив, бо на пилюці не було слідів, крім її власних.

 Зверху вчулися голоси.

- О, почалося. - скривилася мала. 

Звісно можна було промовчати, так потім більше влетить.

- Та тут я, нащо так кричати, тільки обереж… - Лєра тільки  хотіла сказати, щоб дивилися під ноги  й не підходили близько до краю, та було вже пізно. 

Видно підлога печери, що була заодно й стелею цієї кімнати, не витримала випробування віком, дощами й снігом, століть постійних  зміни морозу на спеку. 

І ошелешені Сірожа з Немо з’їхали вниз так само, як і мала - на потокові піску зверху, що знову зменшило площу і так не дуже великого приміщення. 

Сергій галантно притримував Немо за талію, а вона наче так і треба, сама обхопила Сергія рукою. Ну щоб не впасти, розумієте?

 Дівчина зачудовано вдивлялась у те, що було видно у вузькому промені ліхтарика.

- Підвал… - вражено прошепотіла вона. 

Сірожа не став нічого казати типу дяка, кеп. Хоча що може бути нижче рівня підлоги, як не підвал? Хлопець не зрозумів, що Немо назвала це приміщення Підвалом з великої літери. Наче привітала на ім’я давнього знайомого.

Він в цей час суворо, але й з полегшенням вичитував малій  за все.

- От бачиш, що ти наробила.  Ми самі звідси не виліземо. І доведеться викликати допомогу. То ще добре, що батьків чоловічок сьогодні їде сюди. І має бути зранку. А ще поки йому поясниш, як їхати, поки він проїде той лабіринт...  Сьогодні не встигне. І спати нам доведеться теж тут. А все через тих, хто всюди пхає носа і не дивиться під ноги.

- Ти сильно дивився. - буркнула Лєра, яку ці дорослі що всюди пхають свого носа, позбавили змоги самостійно все дослідити.

Сірожа щось заперечив малій і не побачив, як Немо зіщулилась, почувши про необхідність допомоги.

- Немо, а няня твоя, вона хоч не глуха? Ти можеш їй подзвонити, може вона швидше впорається?

- Вона все чує, тільки не говорить. - сказала Немо. - Можу звичайно, якщо з цього підвалу  є зв’язок. Тільки як вона нас витягне? То уже треба будити людей. Може уже зранку?

- Може і зранку. Тільки попередь зараз.

Зв’язку з нянею не було. Можливо тимчасово.

- Може не треба нікого турбувати? - невпевнено сказала дівчина Лєра, що хотіла отримати від таємничої печери хоч сяку-таку пригоду. - Вечір уже, темно. Та і як іти навпростець в темряві, можна ноги поламати…

Але тут няня передзвонила. Немо довго і як маленькій, по слову і майже по складах пояснювала жінці, що трапилось і де вони. На тому кінці  було тихо. Нарешті няня відключилася. І прислала повідомлення з одного слова - чекай.