Всі книги про любов розказують щось дивне

Немо довго не могла заснути.

Спати їй не давали яскраві до тремтіння спогади про очі Сергія, в яких вона бачила відображення своїх розширених від передчуття очей, а потім образу й нерозуміння. І ще дівчина ніяк не могла вирішити, чи вона сказала правду, чи все ж обманула Сергія. І що буде, як він взнає, страшну правду.

Яка на думку Немо полягала в тому, що на першому курсі ще нема спеціалізації. І вона сказала про плани, а не про те, що є насправді. Бо хотіла бути в його очах дорослішою й обізнанішою. Щоб він не ставився до неї, як до ще одної Лєри, тільки не такої розумної й розвинутої.

А насправді вона поки що тільки справді відвідувала гурток, де студенти розглядають та досліджують все, що треба для приготування вина. І тільки старшокурсники чаклують над новими зразками Але ж то не те, що насправді її цікавить. Їй не треба нові зразки. Їй потрібно дослідити й відтворити дещо таке, що уже було і має бути створене заново. Вона пообіцяла батькам.  От тільки проговорилася няні, і тепер не можерозповідати нікому про те, щовона тут робить. Що вона нсправді не художниця на етюдах, а шукачка старого рецепту і забктої винарні.

Немо зіщулиллась і натяглаковдру на голову.

-Що буде, коли Сергій дізнається, яка вона брехлива і лицемірна?  Прожене від себе і більше ніколи не захоче поцілувати?

ВІн так гаряче хвалив її картини. Обіцяв допомогти. Зігрівав і беріг від холодної роси. Хотів поцілувати, бо думав. що вона ...  А вона...

Немо була з першої секунди впевнена, що оте нещасне саморобне вино вкрали для того, щоб вона його дослідила. 

Тобто це, виходить, вона обікрала цього щирого наївного хлопця зі старим драндулетом і чужою дитиною. Причому на пристойні гроші й чужими руками. І тепер не може ні признатися йому, ні перечити няні. Угода її зв’язує і замикає язика на три замки.

- Брехати погано. А обманювати того, кого кохаєш, то взагалі жах. Він не пробачить. Знайде іншу, не брехливу. - клацав невидимий метроном у скронях.

А признаватися не можна. Ні про вино, ні про головне. Сергій вгадав - її напружують погляди землеміра. А прогнати його не можна. ВІн - помічник  няні. І він неймовірно противний. Не тому, що старший за Немо, і набагато. А тому що якийсь слизький. Гірше тої смішної зеленої жаби, що її цілувала мала. 

Ця Лєра - точно вона сама в дитинстві. Ніби сестра-близнючка з паралельного світу. Немо теж колись поцілувала жабу. Не таку велику і не річкову. А таку, що живе на деревах і провіщає погоду. Та результат той самий. Жаба втекла. А принц з неї досі не вилупився і не приїхав за Немо, щоб забрати з собою у світ, де все легко, романтично і просто. 

- Та які мої роки. - думала Немо засинаючи. -  І чи так потрібні ті принци. Є і без них симпатичні хлопці. Нехай в них не нова машина, і вони не вміють пристосуватися до тутешніх умов. Зате коли беруть дівчину за руку, то дівчина злітає у хмари на крилах метеликів, а її серце залишається в тій сильній теплій руці…

Немо заснула з почуттям провини і чомусь - надії на краще. І малювала уві сні пузату винну пляшку з ніби зрізаною чи відбитою шийкою. Вино, таке старе, що аж руде, як кров, розливалося й змішувалося з піском. А голос Сергія казав не боятися. Бо він тут. Все буде добре. 

Немо дивувало одне - як вона може бачити малюнок у повній темряві. Але бачила. І чула шурхіт піску, що сипався десь зверху, наче шум дощу.

Вона прокинулася з посмішкою і без звичного головного болю. Одразу почула, що й справді іде дощ, краплі тихо стукають у підвіконня. 

-Як гарно, хоч пил приб’є не так буде жарко - задоволено подумала Немо і почала знову засинати під шурхіт крапель, але в сонну свідомість прокралася одна думка й одразу підкинула Немо з ліжка.

Дощ. Тож на етюди не підеш. І з Сергієм на пікнік теж.  

От якби вона жила не з нянею, почала звично фантазувати дівчина, а разом з Сергієм і малою, то не треба було б чекати, поки дощ пройде і земля висохне…

- Немо, ти вже встала? - почувся веселий голос приїжджого землеміра. 

От кому ні дощ, ні град не завадять зруйнувати її настрій.

- Ходи сюди, ми з нянею хочемо тобі щось показати. - покликав він, наче обіцяв зірку з неба.

- Щось, ха. - Немо могла забитися на що завгодно, те щось - пляшка, яка пропала у Сергія, поки вони гуляли й роздивлялися печеру.

Вона вела туди Сергія й малу і почувалася шахрайкою. Та крихітна печерка ніяк не могла бути винним підвалом. І вона це знала одразу, але то був гарний привід побачитись з тим,  без кого  Немо  уже не уявляла, як жити і лихати.  А няня на диво швидко згодилася  її відпустити.

І ще Немо подумала, що манера Сергія битися об заклад дуже смішна, але й дуже заразна. 

Сірожа теж прокинувся під шурхіт дощу і, точно як  Немо, зразу згадав про пікнік. 

Він на відміну від дівчини зовсім не вважав, ніби дощ завадить. Бо вони поїдуть на його вірному залізному коні. І все візьмуть із собою. Зупиняться, де схочуть, відчинять всі дверцята і чудово проведуть час на природі серед запаху мокрого чебрецю.

Сірожа давно був дорослий і успішний у стосунках з дівчатами хлопець. Причому не дуже щасливий в коханні, якого не шукав відтоді, як втратив одразу двох гарних дівчат, бо не зміг зрозуміти, з ким насправді хоче одружитися.

А потім вирішив, що якби то було справді важливо, то він би розібрався. Він же ж ніколи не гальмує у справді важливмх речах. 

-А то, значить, було не те. - туманно сказав він собі. Й далі жив, як набіжить.

Досі відчував себе в безпеці від усяких лямур-тужур. Тому що досі не знав - якщо хлопцеві треба просто переспати, він веде дівчину до ресторану. А якщо він закоханий, то веде її на своє місце сили. 

Місцем сили Сергія давно був старий джип, куплений випадково і як завжди - на парі. І Сергій виграв джек-пот - теж як завжди.

Тоді Ведмідь по старій пам’яті щось там перебрав, там щось замінив, і тепер у Сергія був справжній залізний друг, сильний і хоробрий лицарський кінь. Безвідмовний і безмовний свідок багатьох пригод. До речі як раз у ньому він дівчат не возив. Для цього була призначена представницька машина фірми.