Всі щось приховують

Лєра ще щось мимрила, засинаючи, про жаб, принців і ліки від розбитого серці, але уже нерозбірливо.

Немо вкрила її ковдрою і вимкнула світло, залишивши тільки неяскраву лампу в сінях - на випадок, якщо мала прокинеться, а Сергія ще не буде. Вона не знала. що ця дитина не боїться темряви, а якщо прокинеться сама в домі, то тільки зрадіє і піде на пошуки пригод.

Немо в дитинстві боялася всього на світі, навіть дверної ручки, бо та дивилася на неї непривітно й осудливо. Батьки ніколи не залишали її саму, навіть у відпустку їздили нарізно, щоб дитина могла відпочивати два місяці замість одного. Немо вперше залишилася без опіки батьків. Її власна самостійність цього літа одночасно радувала й лякала. І вона не знала, чи було б їй і зараз не страшно спати одній в чужому домі.

Лєра тим часом уже тихо сопіла, бачила перший сон і більше нічого не говорила.

Сергій з Немо подивились одне на одного, стенули плечима й нечутно засміялися. Чи з того, що бурмотіла мала в напівсні, чи щоб приховати деяку ніяковість, яку відчули, коли мала остаточно заснула, і вони залишилися наодинці.

Сергій подумував про те, щоб запропонувати Немо спільну поїздку машиною. Це ніби правильно - відвозити дівчину додому з комфортом, хіба ні? І ще  він відчував, що має показати цю дівчину залізному другові. І це теж було дивно, але необхідно. 

Та тільки їхати до її хати - це всього пара хвилин. І що вона, в старих автівках не їздила?  Цим її не здивуєш.

Сергій не знав, нащо її дивувати. Але давно знав, що дивувати й робити сюрпризи  дівчатам дуже навіть треба. Дівчата люблять дивуватися. В розумних межах і від чогось приємного звісно. І ще розумів - йому конче треба впевнитись, що той масний риб’ячий погляд приїжджого землеміра, то   просто гра уяви, чи все ж напрасований типок справді підкочує до дівчини..

Землемір офіційно залицяється до няні. Й взагалі, може він на всіх так дивиться. Але бувають такі поганці, ласі до юних і невинних. Може він тільки удає, що до няні підкочує, а насправді… 

Сірожа зрозумів, що ця нав'язлива думка крутиться в голові по колу цілий день. А він ще нічого не вияснив. 

От по дорозі й можна про це поговорити.

Він прямо спитав у Немо, чи не дошкуляє їй хтось. Або може хтось поруч просто неприємний, нехай одразу скаже. Щоб він, Сергій, знав, що далі робити.

Немо густо почервоніла, чого в темряві не було видно. Принаймні вона на це сподівалася.

І максимально простодушно відповіла, що дівчатам увага не дошкуляє, якщо не переходить меж.

Навіть до Сірожи в його незвичному для самого себе стані пригальмованості дійшло, що вона говорить не про землеміра.

А от тільки про межі Сергій, що не відрізнявся делікатністю зроду, чомусь не наважився спитати.

Вони йшли вузькою стежкою за городами, бо чомусь Немо не схотіла йти вулицею.  І розповідали всяке, про що раніше чомусь не здогадались розпитати.

На перший погляд, це було щось поверхове й незначне. Але Сергій з дівчиною  почувалися, ніби взнали якісь важливі секрети. 

Немо дізналася, що Сергій не професійна няня, він постійно зайнятий у з’йомках і розкрутці. І розказала про себе, що вчиться у харчовому, так її батьки вирішили. Вона хотіла в поліграфічний і малювати, але то ж не фах. То хобі. Як от метеликознавство. Не всі можуть собі дозволити займатися пошуком нових видів метеликів. Бо на це не прожити. От ентомологи - вони практично всі дуже багаті люди. І художники теж повинні мати джерело доходів і багато вільного часу, бо інакше не виживуть. Малярство не годує.

Сергій сказав, що треба розкрутка. Бо її картини бачив тільки він з Лєрою і коза, яку припнули поруч, щоб паслася.

А це не та аудиторія, серед якої треба рекламуватися.

Вони посміялися з кози, що не розбирається в мистецтві,  й помітили, що стежка вужчає. І Сергій обняв Немо за талію і тісніше притиснув до себе, щоб дівчина не ступила в росяну траву й не просочила ноги. Немо від збентеження продовжувала бубоніти про малярство, збиваючи хлопця з пантелику. 

Дівчина сама не розуміла, нащо каже, як на канікулах відривається, бо вчиться, і батьки не схвалюють. А її картини нікому не подобаються, крім Лєри. Дехто хвалить за колористику й експресію, та ніхто не розуміє, що намальовано, крім знову ж таки Лєри.

Тут Сірожа, який точно що нічого не розумів і якому точно не подобалось те тривожне нагромадження плям і розпливчастих ліній  на її картинах, повівся дивно навіть для самого себе. Замість того, щоб затулити Немо рота поцілунком, який був саме на часі,  гаряче запевнив що йому як раз дуже і дуже. Він правда не розбирається, але митець митця завжди відчує. І взагалі - по знайомих можна пошарудіти, може й галерист-другий знайдеться. Вона ще заживе слави й визнання. Взагалі геніїв за життя майже не визнавали.

Сірожа сам вжахнувся тому, що верзе. А Немо знітилася.

Але правило взявся - ходи змусило Сірожу сказати, що як вона назбирає досить картин або малюнків, він в душі не гребе, як воно зветься, то нехай дає йому, а він відішле на експертизу.  І все може бути. Особисто він чомусь впевнений, що у Немо талант. Може там довчитись треба чи що, але от просто зараз він би із задоволенням повісив у себе її картину. Тільки нехай Немо скаже де верх, де низ. 

Він насправді нічого б у себе не вішав, а сам повісився від того, про що говорить з дівчиною, про яку мрії з того моменту, як вперше побачив. Але зупинитися не міг.

То ж нічого, що не всім ясно, де верх. Ну правда ж - можна і в Лєри спитати. Ото геніальна дитина, не приведи господи нікому - плаває раніше, ніж ходить три мови уже знає, рахувати вміє краще за нього, пише вірші, знає всяке з географії й біології. І про жаб.

Сірожа зловив себе на думці, що знову його понесло не туди. І він нащось розказує про Лєру замість розкрити тему про те, якій він сам красавчик.

Але не зміг перестроїтись в інший ряд і продовжив, чомусь прибріхуючи, що тато малої уже просто благав його відвезти дитину подалі від тренувань і навчань. Бо у дитини повинно бути дитинство, а не одні розвивалки, правда ж, Немо?