Все закручується навколо загадкового слова теруар

Сергій провів рукою по лобі, наче намагався стерти думки про Немо. Але вони не стиралися. І чим старанніше він їх відганяв, тим чіткіше бачив в уяві це  вдень  замурзане, а на ранок чисто відмите дівчисько у сукні, що пахла ранковою свіжістю. І ледь чутний голос Немо все одно продовжував щось говорити в голові хлопця - ніби фоновий звук радіо, яке щось тихо розказувало в кутку дідової хати.

Сергій витяг з кишені телефон, щоб записати в блокнот або на диктофон цінні свідчення старожила про князеву винарню. Він зафотав і колоритного винороба на фоні лози. Той стояв у брилі, гавайці з місцевого секонду і вказував на зав'язі грон, у яких навіть Сергій розпізнав виноград. Глядача буде дуже приємно подивитися на такого екологічно чистого, сивого, зморшкуватого, але дуже жвавого і язикатого діда. То була справжня удача, що він жив один, не зникав ще вдосвіта з дому, як більшість місцевих, і любив поговорити.

Лєра під час розповіді клювала носом, але вперто не здавалася, хоч дідову історію потім пам’ятала з п’ятого на десяте. Вона до речі була єдина, хто точно пригадав, як дід називав ті лози, що показав їм з Сірожею. І не розуміла, як можна забути таке дивне для винограду  ім’я - Хвіст Комети. Дивне тому, що на хвіст там схожого нічого не було. І на комету теж. 

Мала не знала, і дід не знав. А от Сірожа пригадував якісь розповіді про те, що перед першою світовою  були якісь провіщення, пов'язані з кометами. 

І про якогось принца, який збожеволів від нерозділеного кохання й тому схотів зробити якісь ліки, щоб хтось його покохав чи повернувся, Лєра теж добре запам'ятала. Її зараз цікавило все про принців. Виходить можна розчаклувати не тільки поцілунком, а й ліками - бо то ж ліки видають за рецептом? 

А рецепт десь є. Той нещасний принц десятки років, весь залишок життя поклав на те, щоб в якомусь гарному місці посадити виноградник, невеличкий, але достатній для його дослідів. 

Теруар - крізь сон почула мала. Їй сподобалось це слово, і вона вирішила, що назве так те таємне місце з печерою, яке недавно знайшла. Воно таке ж таємниче і казкове. Теруаррр. Лєра покатала слово на язиці. Воно пахло сухою акацією, сушеною вишнею, якою її пригостив сумний одинокий дідусь, суницею з лісу і димом з вогнища, яке вони палили в печері. За цими спогадами мала й заснула. 

І тому не знала, чи дід справді розказав, чи їй наснилося, як той нещасний принц, блідий від дослідів і кохання, знайшов рецепт і виготовив ліки. А потім довго витримував їх у величезних дубових бочках з акацієвим денцем. З них потім розливав ліки від розбитого серця в якісь особливі пляшки й ще довго-довго нащось тримав їх в темноті й холоді.

А щоб визріли ягоди для тих ліків, навпаки треба було посухи й дуже малого врожаю. Ті  ягоди не можна було давити, треба було, щоб сік сам витікав з них, добровільно, як виникає в серці справжнє кохання. І от колись нарешті принц взяв готовий еліксир та й послав його зрадливій красуні.

Не відомо, чи покохала б вона його на все життя, якби випила те вино на дні народження. Але вона не наважилася пити й скоро померла від печалі. А вино залишилося на весілля їх з принцом доньки. Молоді випили це вино на знак пошани до вічного кохання і потім справді жили у любові й злагоді все життя.

Еліксиру до речі було зроблено дуже мало, коштував він на вагу золота. Але його всі хотіли, бо він зціляв розбиті серця й з’єднував розлучених закоханих. 

Нещасний принц навіть трохи розбагатів, а був розорився на своїх дослідах. І втішався він лише спогадами про кохану й тим, що у їх доньки буде все добре в житті.

От тільки добре не було, бо настала світова війна, а за нею і революція. Старий принц помер, а всі, хто спробував його еліксир, кажуть, врятувалися.

І з того час, як принц помер від розбитого серця і розлуки, нікому більше не потрібний виноградник собі жив і набирав  сили. Чому непотрібний? Бо виноград на ньому несмачний, терпкий і  тільки через роки сік з нього стає чарівними ліками.  

Сергій побачив, що мала заснула просто за столом, притиснувши до себе плюшевого ведмедика, щоб той не боявся ні маніяків, ні війни, ні розбитого серця.

Дід між тим продовжував говорити, наче сам до себе. Про те, що лози живуть  стільки ж, скільки й людина. І найсильніші бувають в середині життя, тож до середини минулого століття місцевий колгосп ще якось виготовляв і продавав вино. Потім виноград став вироджуватись, потім антиалкогольна кампанія...

Лєра під це бурмотіння бачила сон, де красуня принцеса, схожа на Немо, була щаслива, бо її вилікував бальзам принца, схожого на Сірожу. А Сірожа теж почав позіхати й теж згадав Немо.  Дідове бурмотіння було шукачеві скарбів не цікаве -  він зі звітів давно знав, що було далі. І переймався зараз тільки тим, звідки, у діда той виноград, з якого, буцімто, оте колись робили весільне вино. І скільки всього лоз.

Тут як раз все виявилося просто. Дід, ризикуючи звільненням, а може й немалим строком,  врятував кілька лоз і сховав їх у себе за сараєм. Є в нього і бочка з того хазяйства. Звісно вино не зовсім те, бо більш як п'ять років його витримати не виходить, замовлень багато. Але й раніше п'яти років продавати не має сенсу. Бо вино ще несмачне і не має потрібних на весіллі властивостей. 

Сірожа на цьому місці одразу виринув з неясних мрій і миттєво запропонував купити в діда залишки лози й технологію. Пішов жвавий торг, аж тут двері розчинилися й вчинився скандал. Бо за вином прибув замовник, який нібито переплутав дні.

Від  шуму Лєра прокинулася. І добре роздивилася цього дядечку, що був молодший за її дідуся, але старший за батька. Щось в ньому було дивне. Він був зовсім не схожий на жителя села, та й на містянина не дуже, але в чому різниця, Лєра б так і не сказала. . Він говорив дивно, наче не міг, але старався виговорити РРР.  Лєра не знала, що це називається гаркавість або акцент. Але знала, що чоловік їй не подобається. І сховала за спину свого ведмедика .