Одна на всіх таємнича печера і таємниця прання без пралки.

Сергій  з Немо одночасно помітили, що уже довго дивляться одне одному в очі і мовчать.  Немо схопилася за пензлика, але до етюда не повернулася. Сергій прокашлявся й подумав, що замість пейзажів вона могла б малювати портрет. Наприклаз його. І можна було б просто дивитися й нічого не говорити.

Вони відвели очі, ще помовчали і обидва удали, що нічого такого між ними не відбувається. І тепер знічев’я дивилися, як мала три рази перебігла ручай, що в глибину не досягав їй і до колін. Вона явно намагалася когось впіймати. Немо здогадалася кого і навіть для чого. А Сергій мав надію, що не гадюку. Бо не можна лякати ці ніжні створіння Лєриним ентузіазмом. А жаб нехай лякає. Вони дістали  - всю ніч заважали спати  своїм кумканням. 

Сергій склав треновані руки на грудях.щоб привернути увагу Немо до кубиків пресу.  Почувався ні в сих, ні в тих. Йому одночасно хотілося їсти, пити й плюнути на цю затію з репортажем про винарню. І одночасно він би вічно міг стояти біля Немо, дивитись, як вона нахиляє голову, стріпує волоссям  із запахом любистку, підходить від мольберту і червоніє, коли помічає його уважний погляд.

Ні, так не піде. Треба брати себе в руки, а не розтікатися калюжею перед дівчиськом, яке цікавить що завгодно, крім нього.

От що то знову за жовта пляма у неї вийшла? То тільки Лєра може вгадати.  А Сірожа вагався - то сонце, пісок у них під ногами чи кульбабка, що росте на краю схилу. 

Він крикнув Лєрі, щоб вилазила на берег і лізла наверх. Бо скоро сонце зайде. А йти через ліс у темряві не випадає. Вони не взяли з собою ліхтарика.

Лєра знехотя почала вибиратись з ручаю. Зовсім не так швидко, як злетіла вниз.

Сірожа в цей час обговорював з Немо перспективу все ж знайти ті сховища, які вона вперто називала печерами. І ясно відчував, що говорить зовсім не про те, про що треба говорити з красунею при заході сонця. Але не міг придумати нічого кращого. Думки від нього, завжди такого розкутого і язикатого, розбігалися, як жаби від Лєри.

Як не дивно, Немо радо підтримувала  нібито нудну для дівчини тему.  На її думку, печери як раз десь тут. Бо колись давно замість схилу було широке річище. Воно зараз зміліло й перетворилося на он той ручай, а колись і вимило цей схил, і  промило підземні порожнини. Там ідеальні вологість і температура, бо під землею вони завжди однакові.

Сірожа заперечив тільки для того, щоб наївна художниця не замовкала.

І не прогадав. Немо повідала, що її сусіди колись тайкома викопали кілька молодих лоз в сумнозвісну антиалкогольну кампанію, коли тут все вирубали під корінь і нищили те, що не знищили дві попередні війни. Тепер ті лози уже дають гарний врожай, на гуртовий продаж не вистачає, але всі весілля на хуторі проходять з  вином з тих кількох лоз. 

До Сірожі дійшло, що така цікавість юної дівчини до підземних печер, історії винарень і вин якась трохи дивна. Але він раптом згадав, що треба сказати Лєрі, щоб не барилася. Глянув униз і не помітив рожевої панамки. Здається рожевої. Лєра їх набрала більше за всі інші речі. Бо ма сказала ніколи не ходити на сонці без панамки. 

Та тьху на ту панамку. Він і малу не бачить, бо вона, мабуть, впала у воду і втопилася! 

Неуважний нянь ще ніколи так швидко не бігав, навіть зі сходів. І реп на ходу не читав. Намагався встигнути витягти малу з ручаю й врятувати штучним диханням.

Картав себе останніми словами за те, що сталося, але все ще не втрачав надії. 

Коли добіг до ручаю, його вразила не тиша і не бабки з оксамитовими синіми крильцями, що спокійно сиділи на лататті, а те, що в прозорій воді не видно було малої. 

Він побіг спочатку за слабкою течією, потім проти, чорний відчай рвав його звичний холодний спокій. 

Ніде нема, куди вона могла подітися? Тим часом стало майже зовсім темно. А у нього навіть ліхтарика не було.

Сергій на мить підняв голову до сонця, наче міг зупинити його поглядом, щоб ще трохи посвітило і він міг знайти малу. І побачив дві панамки в вишині - одну невелику рожеву, другу солом’яного кольору, схожу на бриль. Дівчата з цікавістю дивилися на його маневри. 

І, як одразу здогадався Сірожа, жваво обговорювали, що ж він там власне робить. 

Невдобно вийшло, але ж як вона  зуміла пробратись повз так, що він не помітив? Сергій з незалежним виглядом зірвав кілька жовтих кубушок і неквапом піднявся наверх.Тицьнувши Немо слизькі стебла водяних квітів, скомандував повертати у зворотну путь.

Немо з вдячністю прийняла мокрий букет і віддано подивилась в очі Сірожі.

- А можна ми переночуємо в печері? У мене є сірники, тут повно хмизу. Там пісок, Лєра так каже принаймні. Бо дивіться, Сергію - уже справді майже темно.

- Ви, дівчата, зовсім куку зі своїми печерами. - для порядку насварився хлопець. 

Він з полегшенням зрозумів, що мала по дорозі знайшло якусь печерку, яку вимили весняні дощі. І там не могла не роздивитись. Бо ця Лєра цікава як сорока.

А ще, яке полегшення, Немо, здається, не зрозуміла, що він облажався і затупив. А подумала, що він спускався за квітами для неї.

- А що скаже ваша няня? - спитав він Немо, але уже  обдумував, що треба облаштувати для ночівлі.

- Нічого не скаже, якщо не дізнається. Але можна їй подзвонити. Вона з кавалером повинна була їхати на закупи в райцентр. Нам багато треба на все літо. Нова постіль, всяке від комарів і ще не знаю що. Я пообіцяла, що гарно поводитимусь і ляжу спати не пізніше десятої. А до десятої ми додому ніяк не доберемося. - змовницьки прошепотіла Немо.

І від когось іншого це б прозвучало непристойним натяком. Але не від неї. Вона насолоджувалась пригодою і подарованими квітами. Бо ніхто ще заради неї не спускався так швидко і так глибоко  з ризиком зламати шию на схилі. І не приносив ще вологі від води найсвіжіші квіти з тонким ароматом, який підступно паморочив дівочу голову, обіцяючи щось незвідане й прекрасне.

І вона ще ніколи не ночувала на природі біля вогнища, та ще й у такій чудовій компанії.