Всі хочуть про дещо дізнатись, але не питають прямо.

Мандрівники й шукачі пригод перехопили Мар'янчину матір уже у воротях. У них було трохи готівки. у господині - городина й домашній сир та молоко. 

І всім одразу стало добре й взаємовигідно. Бо Сірожа не торгуючись, чим трохи образив Мар'янину мати, купив все, що жінка запропонувала їстівного. Господиня одержала пристойну суму, вона б стільки не заробила за цей день, навіть якби не спізнилася, Мар’янка мала що розповісти одноліткам про нових сусідів, а Лєра мала цінний досвід участі в дорослих перемовинах, поїдання сніданку лише з допомогою рук просто з кулька і пиття молока з банки. Молоко було козяче, трохи нагадувало розтале морозиво, хліб мав дивний присмак, не схожий на звичний, варену картоплю й сало її батьки не віднесли б до здорового харчування, а посипку з кропу й часнику може й віднесли б. 

Та це не мало значення. Головне полягало в тому, що вони цього не бачили, і тому Лєра могла їсти або не їсти будь-що сама, нікого не питаючи. 

Тобто Сірожа з набитим ротом намагався їй показати мовою жестів, що сало їдять з хлібом, а не з молоком. Але Лєра не звернула уваги на ці упереджені судження. І стримано нагадала, що говорити й навіть мукати з повним картоплі ротом небезпечно для здоров’я.

Бонусом йшло те, що не треба мити посуд. Бо і різномасних тарілок та виделок, які були зачинені у старовинному шифоньєрі,  не бруднили, і мити було ніде - Лєра не знайшла посудомийки, Сірожа здивувався, позаглядав туди. де не могла дотягтися Лєра, і теж не знайшов.

Але ж вони не мити посуд сюди приїхали, а досліджувати таємниці винних підвалів.

Тому завбачливо склали у пакет залишки продуктів і рушили, звіряючись із записами в Сергієвому айфоні. Їх хата була скраю, тому вони миттєво опинилися за околицею хутора, спустилися з одного пагорба, перейшли маленьку річечку по містку з дощечок і піднялися на інший пагорб. Він густо заріс якимись крихітними квітами бузкового кольору з дуже приємним запахом, який явно зацінили місцеві бджоли. Лєра відігнала кілька особливо сердитих і з допомогою довідника в телефоні визначила квіти як чебрець. 

А Сірожа, як старший і досвідченіший, без усякого довідника знайшов на вершині пагорба людину, яку сходу без допомоги гуглу визначив вчорашньою дівчиною-художницею, не місцевою. Бо який місцевий видереться на цю гору тільки для того, щоб подивитися на свою хату згори й малювати її аквареллю? Він може спокійно сфотати її на телефон чи навіть засняти ролик, як більше робити нічого в робочий день, крім дивитися на хутір з крутого пагорба.

Не треба було бути навіть таким вправним аналітиком, як Сірожа, щоб здогадатися - питати дівчину про закинуті місцевими багато років тому споруди немає сенсу.  Бо звідки їй знати те, чого не знають місцеві Мар’янка й Мар'янина мати?

Ті підвали забуті так давно, що й згадати нема кому. Старожили уже молодші, ніж ті події… Винниця занепала не після сухого закону за совєтів, як помилково думав Сергіїв інформатор. А одразу після громадянської війни минулого століття. Або тисячоліття, Сірожа не знав, як тепер правильно називати дату 1918.

Тобто розпитувати цю замурзану школоту - марно витрачати дорогоцінний час.

А Сірожа його вперто витрачав, хоч вигадати причину цього хоча б для самого себе не міг.

Ну а раптом вона не тільки художниця? Може їм завдання дали по краєзнавству - відбріхувався сам перед собою хлопець. Бо у ранковому світлі лагідного сонця він додивився - перед ним справжня красуня, яка тільки почала розквітати. Й через кілька років вона здогадається сама, що може робити з чоловіками все, що завгодно, практично нічого для цього не роблячи. 

І вже не буде така ввічлива й мила.

А буде гордовита й пихата. Й тремтітиме над тим, щоб ненароком не підставити шкіру під сонце, бо фотостаріння нікого не щадить. І ніколи не покаже хлопцеві заляпане фарбами личко. Бо треба завжди бути в формі й на висоті.

Тож довелося собі признатися, що залип на цю  красиву милоту. І що в цьому такого? 

Але таке точно було. І не давало ступити кроку від цієї замурзаної милоти. Ну красива, так це не привід затинатися й підвисати. Що він, раніше красунь не бачив?

-Великий уже хлопчик. Ще трохи, й криза середнього віку наздожене. Нащо перед собою прикидатися? - подумки спитав себе Сергій. Він  прокашлявся, бо в горлі чомусь стояв сухий клубок, й хотів вголос спитати щось вумне, тільки не знав, що.

Бо почув, як Лєра з дитячою безпосередністю уже вибовкала юній красуні, що вони приїхали знімати сюжет про забутих привидів старої винарні. Або старих привидів забутої винарні - вона ще не вирішила, як краще. І прямо спитала красуню, що та знає корисного для їх сюжету.

І виявилося - дещо знає.

Тоді Сергій полегшено видихнув і присів просто на килим з чебрецю, щоб не нависати над дівчиною. І став питати, звіряючись зі списком у блокноті й заглядаючи в очі дівчини, наче перевіряв, чи правду вона говорить. 

А та, коли почула, як мала зве її нового знайомого Сірожею, здогадалася, що він не батько цієї симпатичної дівчинки. Може брат? І так зраділа, що почервоніла до плечей, а може й під сарафаном.

Це було так мило, що Сергій збився, підвис і тричі перепитав про одне й те ж.

А красуня тричі відповіла.
Лєра зачудовано слухала. І не знала, сміятися чи лякатися такій забудькуватості дорослих.