Всі дороги ведуть ...

Сергій і Лєра все їхали й ніяк не моглти доїхати до невеличкого хутора, де на них нібито уже чекала справжня сільська хата з ключем під нижньою сходинкою. Попереду були три тижні цікавих пошуків старої винарні та цікаві досліди над місцевими амфібіями. Вірніше попереду була роздовбана грунтова дорога, яка ніяк не хотіла повертати в потрібному напрямку. Аж поки якесь дівчисько, що пленталося попереду, навантажене етюдником, обернулося на шум двигуна й підніло великий палець, ніби доросла.

Якби Лєра не спала на задньому сидінні, то задумалася б над тим, чи піднятий великий палець - то теж чиєсь вітання, чи щось інше. І чи вона уже досить доросла, щоб  мати право його підіймати на темній дорозі.

Але вона міцно спала і пропустила перше знайомство Сергія з цією загадковою дівчиною.

Як вони взагалі опинилися на цій дорозі, хоч ще вчора зовсім нікуди не збиралися?

Вони зовсім навраки планували бити байдики всі три тижні,= й приховати це від батьків Лєри.

Але завжди є хоч одне але. І от вони в дорозі. І це зовсім не те, що вони обіцяли батькам.

А з чого все почалося?

-Та ти й справді талант сказав Сірожа. З неймінгом у тебе все  як треба. це ж готова назва - про забутих привидів старої винарні.

-Я знаю. - відмахнулася мала. Вона й справді знала, що талант, бо її тато від народження й по вчорашній день всебічно розвивав дочку і добився величезних успіхів. Лєра була напрочуд гармонійно розвинута дитина - і в спорті, і в мистецтвах, і в мовах. А особливо розвинута в розумінні про необхідність постійного саморозвитку.

-Бідне дресироване дитя. - жалісно подумав Сергій.   Ніколи не можна взнати, що в житті знадобиться, особливо коли життя почати самостійно й несподівано. От йому в десять років, коли він вперше втік з дому, мистецтво каліграфії точно не знадобилося.

-Ми будемо зітхати, чи збиратися і їхати? - вимогливо спитала Лєра, і була в цей момент так схожа на свою мати, що Сергій без заперечень встав і поплівся в душ. Попередньо перевіривши пароль в телефоні й погрозивши малій пальцем, щоб нездумала його підбирати. Хто їх зна, тих вундеркіндерів, може вона уже й це вміє. 

Не вміла. А може не до того було. Бо коли Сергій вийшов ванної кімнати, мала показала на свій рожевий рюкзак з єдинорогом. Що мало означати - от вона уже готова до подорожі, а в деяких  маніяків ще кінь не валявся.

Сірожа удав, ніби не розуміє ніяких натяків. І недбало кинув у свій вінтажний рюкзак, випущений з нагоди колись нового, а тепер класичного альбому Нірвани, куплені вчора шкарпетки й дві останні пачки чипсів. Вони лягли поверх того, що уже було у рюкзаку - кілька змін білизни й футболок, запасних спортивок і шльопок для душу.

Потім Сірожа перекрив стояк з водою і подивився на малу, мовляв, чого стоїмо, кого чекаємо, чи не одну спиногризку, що в останній момент метнулася за якимось ведмедиком?

-Йому буде страшно одному. Та й маніяк якийсь може влізти, а боронити  Михася нікому. - ввічливо пояснила ця принцеса, ніби тупому.

-Якщо ти не збираєшся тягти у нашу пригодницьку подорож всі два ящики з іграшками, то ми можемо йти. А якщо збираєшся, то прийдеться чекати, поки я куплю причепа до машини.

-Я не збираюся. Але якщо хоч одна лялька постраждає від маніяків, то буде на твої совісті. - з гідністю королеви у вигнанні, яку позбавили останніх привілеїв, мовила Лєра.

І вони без зайвого поспіху, але технічно спустилися вниз.

Консьєржка Жанна не звернула на них особливої уваги , бо як раз заглибилася у новий бестселер в м’якій палітурці - про пригоди двох молодих драконів в країні диких привидів. т

Там той дракон, що був старший, як раз зустрів молоду драконицю, яка гуляла серед виноградників її сім’ї потомственних виноробів. Те вино славилося на всю Кагорію вишуканим букетом, довготривалим солодким післясмаком і рубіновим кольором. Консьєржка з завмиранням серця слідкувала, як мужній принц драконів  зупиняється, вражений красою й іншими чеснотами цнотливої виноробки. І те, що їй вдруге показали не тільки язика, а й привітання англійських лучників , Жанна просто не помітила.

Зате помітив Сірожа. І дав виховного щигля малій талановитій шмаркачці. Про що потім ще довго жалкував, бо Лєра це не залишила безкарно. І пів дороги пиляла й стругала вихователя, розказуючи, як не можна виховувати дітей з допомогою рукоприкладства. І що у неї не тільки гуля на лобі від жорстокого щигля, а ще й душевна травма. І що дівчата, яких в дитинстві не любили, виростають нещасними й роблять нещасними всіх навколо. От вона тепер скоро виросте, і він у неї побачить, як тероризувати маленьких…

На цьому мала нарешті втомилась і заснула, а Сірожа полегшено зітхнув і дав сам собі урочисту обіцянку ніколи не заводити дітей і жити без них довго й щасливо. В тиші й спокої, які встановилися в машині після того, як Лєра заснула, він нарешті згадав, що збирався по дорозі купити щось поїсти.

Але пізно. Вони їхали уже якоюсь лісовою дорогою, більше схожою на просіку.

Можна було б зупинитися й пошукати якихось грибів і лісових ягід.  Але Сірожа  хоч і вихвалявся сільським походженням, не мав зеленого поняття, як їх шукати і які з грибів і ягід їстівні, а які ні.

Можна було звісно розбудити малу. Та точно знала про  таке все і навіть більше. Але Сірожа вирішив, що краще потерпіти легкий голод, ніж повчання малої зануди.