Всіх цікавлять таємниці покинутої винодільні

Якби хтось заліз в голову статечному приїжджому землеміру, що віднедавна серйозно займався вихованням юної художниці, то вискочив би звідти й побіг під душ, щоб змити з себе враження.

А якби землемір міг побачити, як Сергій виховує з Лєри справжню розбійницю, то не схвалив би, ой не схвалив.

Але неприємний знайомий красуні-художниці не бачив, як дорослий і успішний бізнесмен хапає за шию маленьку дівчинку.

Він би й сам з превеликим задоволенням схопив за шию юну красуню й гарно здавив, і це тільки для початку. Але цей  акуратний і ввічливий чоловік тільки неприємно засміявся і пішов, прихопивши землемірне знаряддя, яке поклав кілька хвилин тому, щоб відпочили руки.

До речі про сміх - то важлива тема.

- А чого ти не смієшся, в кіно всі сміються? Отак - МВА-ХА-ХА! - зацікавлено запитала Лєра у Сергія.

- Бо ще не на часі. - тоном професора з кафедри відповів бос її тата. - Спочатку треба  тобі заклеїти рота і знерухомити. І бажано відтягти в безпечне місце, де ніхто не знайде.

- Он воно як. Розумно. - згодилася мала, наче студентка-відмінниця.

- Саме так. А тоді вже можна і навіть треба сміятися сатанинським сміхом і приступати спочатку до моральних, а потім і фізичних тортур.

- Ага. Ясно. Виходить той псих зарано сміявся.

- І зарано, і занадто голосно. Якби його жертва була сліпоглухоніма черепаха, то може б і прокотило. А так ні.

- Ммм. - сказало талановите дитя й з усієї сили зацідило сандаликом по щиколотці татовому босу. Хоча технічно зараз він був не бос, а маніяк.

- Ой. - сказав Сірожа. 

- Технічно це удар в коліно або вище. - сказала Лєра. - Просто я не дістану. Я маленька, а в тебе ноги довгі. 

І піднявши вільну руку, мала  умовно технічно пшикнула кудись вгору уявним лаком для волосся.

Сірожа став театрально терти очі, випустивши дитину, а та підхопила пакет чипсів і кинулася на кухню з метою дістати  спеції  й засипати ними очі маніяку. 

Але той швидко її наздогнав і відібрав напівпустий пакет, піднявши його на недосяжну для Лєри височінь. - От в такому акцепті. - сказав він повчальним тоном і знову набив рота чипсами.

- Аспекті. - авторитетно поправила його Лєра. - І в тебе дірка на шкарпетці. Це неприйнятно. У маніяків завжди акуратний одяг і гарні манери. 

І вони продовжили дивитись жахастик, час від часу вітаючи кринжі маніяка жестом англійських лучників і мовчки киваючи одне одному на особливо недолугі дії кіношного главгада.

Після того, як вар’ята впіймала тупа кіношна поліція, а чипси закінчилися,  Сірожа посадив малу на плечі,і вибіг на вулицю, перескакуючи через три сходинки. Він мав намір купити нові шкарпетки, а потім зробити вечірню пробіжку з навантаженням. 

Роль мішка з піском мала грати Лєра. Хоча до потрібної ваги дівчинка явно не дотягувала, та що вже зробиш.

По дорозі консьєржка несхвально на них подивилася, а Лєра показала їй язика. Бо Сірожа, як і всі дорослі, виявився абсолютно непослідовним і заборонив показувати будь-що на пальцях в неприватній обстановці. А про язика він нічого не казав.

Шкарпетки у сусідньому маркеті йому не сподобалися, але ввечері уже не було часу шукати їх деінде. І довелося брати, що дають.

На пробіжці Сірожа бухтів, що від таких тугих резинок у нього станеться ранній варикоз. І взагалі завжди повинен бути вибір. А Лєра  повторювала семафорну азбуку, замість прапорців використовуючи новокуплені шкарпетки.

Повечерявши шпинатом і яєшнею й побажавши одне одному кошмарних снів, вони розійшлися по спальнях.

Перед сном Сірожа читав список заходів і завдань і жахався того, що люблячі й відповідальні батьки наказали йому робити з дитиною протягом трьох тижнів. Дійшов до дванадцятого пункту - про китайську каліграфію і нові ієрогліфи. Далі читати не став і вирішив, що один кошмар з побажань малої тут уже є. 

Це ж дитина. Вона навіть у школу ще не ходить, а канікул уже не має. 

Він пішов на кухню, розірвав на дрібні клапті інструкцію і підпалив те, що залишилося на квадратній тарілці для суші.

- А що ти робиш? - почувся янгольський голосочок за спиною. 

У недосвідченого няня мало серце не стало.

- Інфаркт дуже помолодів за останні роки, щоб ти знала. - сказав Сергій не обертаючись. - Не можна підкрадатися до людей зі спини серед ночі. Це лякає.

- Помолодів? - зачудувалася мала. -  А тобі не все одно? Ти вже старий, старше тата. Все одно скоро помреш.

Висновок малої неприємно вразив хлопця. Тридцятник всього - які його роки! Треба поставити на місце цю малечу. Щоб знала, як обзиватися.

- Ну помру я отут, і що ти робитимеш? Батьки приїдуть тільки через три тижні, я тут вмер і розкладаюсь, у холодильнику їжі максимум на тиждень. І то в основному шпинат і жодної пачки морозива або чипсів. Тоді що ти робитимеш, Лєрунчик, га? А ще вундеркіндер називається. І я не старий, щоб ти знала. Я ще ого-го.

- Старий. - безжально вдарила мала по болючому. -  Татко казав недавно, що старість не радість.  І тримався за поперек. Тато краще знає. А робити мені нічого не треба. Я подзвоню у швидку і скажу, що тут якийсь дідусь помер. Мабуть, від старості.

- Ага. - зрадів Сірожа. - вони приїдуть, побачать, що в мене обширний інфаркт. А до цього  я був абсолютно здоровий і спортсмен. Причому у квартирі крім тебе нікого нема. Одразу поліція, слідство.  Ти єдина підозрювана, підеш на тюрму, як діти в школу.

- Ти серйозно?

- Ще і як. Будеш знати, як мене лякати.

- Ну добре. Тоді не буду. Тільки так не цікаво. І ти не сказав, що тут палив. - не дала себе збити з пантелику мала.

- Нічого не палив. Я тут невідомо як загубив твій розклад занять на три тижні. І знайти не можу. Пошукай сама, може знайдеш. Тоді ми завтра на восьму ідемо на шахи, а потім…