Про втечу від всього, що бісить, і схрещені пальці

Уже трохи засмагла й красива тонкою й несучасною красою дівчина стояла на вершечку пагорба серед пахощів чебрецю й дзвону коників у траві. Вона аквареллю по мокрому ватману малювала навколишній пейзаж. А той  втомлено лежав біля її красивих ніг, наче старий слухняний пес, який вимушений супроводжувати молоду господиню в її легковажних прогулянках. 

Якби хтось побачив, що вийшло з її азартних спроб передати фарбою на папері спокій і мир навколо і в душі, то може й здивувався б і зусиллям, і результатові. 

Малювала дівчина невміло, наче перший раз тримала в руках знаряддя, відоме дітям з дитсадочка. От тільки в садочок вона не ходила. І в школі навчалася дистанційно.  Зате тепер ніхто й ніщо не могли зашкодити їй покривати фарбою вологий аркуш, а заодним і все, що траплялося рід руку з колонковою кистю. Он цілий набір їх стояв поруч, на ящику, наче стріли в сагайдаку. І всі вони сьогодні використані. І ще там були фарби і кольорова пастель - вона все хотіла спробувати цього літа і саме в цій місцині. 

Той схил, що мав на папері вигляд зеленої плями, внизу підкресленої блискучою водою, був наче створений для виноградника. Ну вона б його розмістила саме там. Тепло,сухо, а внизу волога потрібна для зберігання вина.

Художниця була тут вперше. Але дивна впевненість в тому, що кожен кущ і дерево, кожен пагорб і долина прихистять її й укриють від будь-якої небезпеки й зла, не покидала дівчину.

А  ні. Не від будь-якої. Позаду вчувся влазливий голос, що уже кілька тижнів доводив юну художницю до нестримного бажання тікати звідси куди завгодно, тільки б подалі від масного погляду цього вкрай неприємного чоловіка. 

Та вона залишилась на місці. Від хижака не можна тікати. І показувати страх теж не можна.

А десь далеко від сполоханої дівчини зовсім незнайомий їй Сергій кинув свого вірного старого джипа майже під дверима і так швидко пробіг повз консьєржку, що та його не впізнала. Він навіть проігнорив ліфт і через три сходинки злетів на третій поверх, неввічливо натиснувши на всі чотири дзвінки одразу.

Ніхто не спішив відчиняти, та й хто буде вдома в понеділок об одинадцятій ранку?

Є такий птах, обломінго зветься, не чули?

Хлопець дістав з кишені бомбера смартфон і зібрався викликати таксі, сам не знаючи, куди їхати.

Рідня остаточно вирішила розірвати його на шматки. Ти кого більше любиш - тата чи маму? - то легке питання в порівнянні з тим, які йому ставили родичі. 

Насправді Сергій, як і кожна здорова людина, більше любив себе.

А тата з мамою? Ну як вам сказати…

Якщо ти бачиш батька все дитинство тільки невдоволеного або злого, а мати раз на рік сумною й з новим чоловіком, то  любити - якесь дивна назва для того, що відчуваєш, коли вони раптом знову живуть разом і щотижня знову починають бурхливий роман із драмою й звинуваченнями. Називають це одержимим коханням, прокляттям, благословенням, а син це називає - о, знов почалося.  

А коли дід, єдиний спокійний  і розважливий у цій сім’ї чоловік,  раптом хапає колишню шкільну подругу і їде у відпустку на якісь екзотичні острови, то й втекти від того кохання нікуди.

Бо дід замість покрутити пальцем біля скроні й пустити онука пожити до себе, поки батьки знову  виясняють, хто кого більше любить чи не любить, ще й підливає бензинчику в полум'я.

- Сергій, ти уже дорослий.  І теж дозрів до справжнього кохання.

- ВІдкохайтеся нарешті від мене зі своїм коханням. - звично повторює дідові онук. -  Мені й вашого вистачить для психозу. Надумали... Мені що, три рочки, що можна підловити на  оте ти кого більше любиш?

І от що тепер робити, де перечекати чергову драму?

Сірожа, як він подумки себе досі зве,  спересердя копнув вазона з монстерою і повернувся до ліфта.

Єдині люди,  до яких можна було б звернутися, щоб пересидіти родинну кризу, кудись поділися. І звісно як раз тоді, коли вони могли б стати у пригоді.

Ну і що, що він сам дав їм відпустку? Відпустка з понеділка, а зараз п’ятниця.

Хлопець подивився на свій палець, що уже натискав кнопку ліфта і сам собі здивувався.

Їхати вниз з третього поверху? Що з ним сталося за ці неповні п’ять років?

Він їздить на службовій машині замість водити власноруч свого старого залізного друга, сам не знімає ні стріми, ні блоги. Спеціально навчені люди все роблять краще. Медіахолдинг уже має якісь контури. Конкуренти бісяться і переманюють зірок. Але зірки не дурні. Краще, ніж тут, їм ніде не буде. І він уже давно для більшості людей не Сірожа, а Сергій Вікторович. 

А сьогодні й до цього докотився - вниз на ліфті. Он воно до чого доводить людину життя в люблячій сім’ї.

- Де той Сірожа, що скакав через три східці й читав при цьому реп, присвячений гарній сусідці? - забурмотів хлопець з шаленою швидкістю.

Сусідка вийшла заміж  за іншого, ні про що не жаліє, та й Сергій теж не дуже.

Але ж де та легкість буття, де бажання порвати конкурентів на британський прапор?

Де мрія бути кращим з кращих, і як би згадати хоч -  для чого треба таким бути?

Йому самому вистачає чипсів, пива і серіалів про вар’ятів.  

Гроші є. Повага є. Конкуренти є. Партнери й  персонал відбірні.

Друзів нема, не завів якось, а самі вони чогось теж не заводяться. Дівчата поруч е затримуються, а він і не тримає. Батьки, як показилися, виясняють, хто кого коли більше образив чи кохав, хто їх розбере...

У Сергія може уже криза, а й розказати нікому.

Дід правий? 

Треба було раніше думати. А тепер вовк-одинак. 

Думав,  хоч тут пересидить з пивом і чипсами, серіал дивитиметься всі вихідні. Потім може новий проєкт забабахає. Цікавезний матеріал один жук підігнав про старовинний скарб. Поїде бос сам в експедицію, бо всі по відпустках, назнімає й наопитує до одуріння. Потім все монтувати й озвучувати, додому приходитиме тільки спати.