ПРОЛОГ про все, що було давно, але без чого не сталося б цієї історії

Ця неймовірна історія почалася дуже давно, а закінчити її мають троє наших сучасників - один бізнесмен, одна невміла художниця і одна дівчинка. 

Принци бувають не тільки в казках. От тільки не всім принцесам вони приносять щастя своїм безумним коханням. Та пристрасть - така сильна штука, що іноді не вмирає разом з людиною. І шукає рідну душу через роки й століття. А коли знайде...

Колись дуже давно сивий красень писав прощального листа зрадливій коханій. А зараз тонкі дівочі пальці обережно тримали пожовклий крихкий папір. Уважні карі очі перечитували рядки, написані до її прапрабабусі.

Як? Як вона могла знехтувати таким почуттям?

“… вніс у заповіт відповідні зміни. Попри все, що між нами сталося, не можу залишити Вас без засобів до існування. Мені досі хочеться вірити, що це наша з Вами спільна дитина. Але якщо це й не так, моя вічна і втрачена любов, не має значення. Вже нічого не має значення в цьому хаосі наприкінці світу…”

Сивий і неймовірно худий старий в шовковому халаті поверх домашнього одягу відклав набік самозарядне портативне перо з чорнилами, привезене десять років тому з виноградників Румунії разом з новими саджанцями. Він терпляче чекав, поки  дошкульна голка, що давно поселилася в його серці, хоч ненадовго заспокоїться і дасть вдихнути трохи повітря.

Він нарешті навчився терпіння за нескінченно довгі роки розлуки.

Запізно - то те саме, що й ніколи.

Миле лице дружини, яку він уперто не називав колишньою, стояло перед старечими бляклими очима. Воно в його уяві було  таке ж молоде й невинне, як і  колись, коли навіки взяло у полон його тоді ще здорове й сильне серце. 

Може то була найбільша помилка й непростимий гріх - змусити її батька віддати красуню за набагато старшого відлюдника з химерними уявленнями про те, як … та що вже тепер.

Вона покинула його заради кохання. Він не дав розлучення. О, як вона гнівалася!

Що ж, її можна зрозуміти.

Наївна, вона сподівалася, що той негідник з нею одружиться. Та звісно він покинув її, і дуже скоро. Одразу, як побачив перші ознаки вагітності.

І вона досі не знає, що ота пенсія - ніби за батька, то була зовсім не пенсія, хоч він виплачував її вчасно, поки ще було можна.

Вона не простила. Назвала сатрапом і ще по всякому.

Але яка іронія долі. Тепер це жорстоке рішення захистить її від того негідника.

Він не повернеться. 

Все успадкує вона, не дитина. Така ж красуня, як мати. І нічим не схожа на того звабника. А вже після матері все буде її - його дитини, у якої немає батька, титулу й статків.

Та в ці часи то набагато безпечніше. Знову іронія долі.  Колись це всесвітнє безумство скінчиться, і маленький янгол отримає все по праву.

Той, хто звабив її матір, не отримає нічого. 

І еліксир… Він убезпечить і її, і всіх нащадків від того, що сталося з його коханою.

Красивий навіть в старості, виснажений хворобою й тугою старий уже погано пам’ятав, скільки років тому все сталося. І що зараз його заповіт нічого не гарантує.

Серце зрадженого чоловіка трохи заспокоїлося, хоч звичний біль нікуди не дівся. 

Він робить те, що може. Бо у свій час не зробив те, що треба.

Велика рука з довгими сильними пальцями знову взяла новомодне знаряддя, яке набагато пізніше називатиметься авторучкою. І по аркушеві поповзли нові рівні стрічки букв з буржуйськими ятями, що їх нова влада скасувала. Як і буржуїв.

Почерк досі чіткий, без писарських завитушок, та й він не писар.

“Прошу Вас нікому, крім нашої дочки, не повідомляти про вхід у підвал, де я заховав скарб. Не мені Вам нагадувати про ницість тої людини.  Я залишаю фальшивий підвал в місці, яке легко знайти, якщо допитати людей. Сподіваюся, гегемон уп’ється і піде далі. А коли це світопреставлення скінчиться, ви повернетесь у цей дім. 

Не хвилюйтеся. Мене там уже не буде, і навіть моя тінь не потривожить Вас. 

Хоч мені понад усе бажається захистити вас з дитиною і за вічною гранню, хоча б силою моєї любові.

Я заклав основу вашого добробуту на багато поколінь. Наша дитина матиме найкраще придане. І я офіційно визнав її. Вона наслідує титул, від якого Ви, мій янголе, відмовилися в гніві.

В справедливому гніві, визнаю.

Бог і пречиста нас розсудять, а мені залишається тільки каяття і надія, що зроблене мною відкриття не пропаде марно.

Все підготовлено, підвали заповнені, бочки теж, інструкції по додаванню всього необхідного робітники отримали. Присягаюся всім, що ще маю святого в душі, ця есенція матиме грандіозний успіх на найближчій світові виставці. Заявку уже відправлено.

Вам з дитиною залишається тільки повернутись і прийняти цей запізнілий дарунок як вибачення за все зло, що я скоїв проти кохання - почуття, якому поклоняюсь все життя.

Не пробачайте мені, я того не вартий. Просто прийміть це в дар. І будьте щасливі.

P.S. Кому, як не мені знати, що ви, мій ангел, не пристосовані до прози життя,  управління й торгівлі. 

Просто найміть надійного управителя, бажано мадяра, обов'язково освіченого і з досвідом роботи з есенціями Токаю.

 Але заклинаю вас - не давайте до рук ні йому, ні комусь іншому щоденники дослідів. І віддавайте розпорядження тільки усно. Я залишив всі вказівки на всі випадки - як на сприятливі роки, так і на несприйнятливі.

Всі адреси виробників окремо в зошиті  з написом Постача. 

Мій щоденник, де записаний кожен день без вас і мої думки про те, що між нами сталося й чому, з моїм глибоким каяттям і запізнілими вибаченнями, я теж покладу туди - в підвал, поруч з цьогорічним еліксиром.

Простіть, якщо можете, й прощайте.

Р.Р.S.Обов’язково дайте на весіллі нашої дочки обом молодятам випити еліксир. 

Пам’ятаєте, як ви мені читали те місце з Тристана й Ізольди? Я наче чую ваш голос і напам’ять знаю, чому сталася трагедія - не можна його пити втрьох, тому залишок вилийте  у вогонь.