Розділ 35. Епілог перший

Даміан

Літак уже котився злітною смугою, коли Даміан Шеєр раптом усвідомив: він більше не відчуває радості від швидкості. Колись це було його улюблене відчуття: момент, коли все зайве залишається внизу, а світ стає схемою «курс, висота, мета». Зараз же рух уперед був не вибором, а наслідком.
Амая сиділа поруч, зібрана й досконало спокійна. Вона вже жила в іншому часовому поясі й говорила про дати, зустрічі, весілля. Її реальність  поверталася у звичне русло. У ній не було сумнівів, хаосу і мармеладок.
Шеєр дивився на наречену і думав, що саме це він колись вважав основою стабільності. Однак стабільність неминуче стикається з кризою. Криза дає виклики. Пройшовши їх ти лишаєш позаду частину себе. Доброго, наївного, сильного чи здорового
Він зробив усе правильно. Вкотре рішення було логічним.
Заява про творчість вийшла виваженою, чіткою, майже беземоційною. Саме такою, яку неможливо рознести в плітках.
Він не виправдовувався. Не звинувачував. Не апелював до почуттів. Він зафіксував позицію, якою засудив цькування Яблуневської Маріанни, як авторки на Booki, так і студентки університету. Цим він  підписав собі вирок як викладач.
Ніхто не вигнав Даміана Валентиновича Шеєра з університету. Йому просто дали зрозуміти, що тепер він — зайвий. Він став тим, хто порушив негласну угоду мовчання. Викладач, який визнав провину перед студенткою.
Він сам написав заяву про відсторонення від викладання. Формально — «тимчасове». Неформально — остаточне. Шеєр розумів:  навіть якщо його покличуть назад, він не зможе повернутися Крижаним Герцогом. У нього є серце. Воно вміє боліти. Воно ще трохи і зупинилося би. Час його лікувати.

Матір летіла з ним і Тарарощенком тим самим рейсом. Вона мовчала майже весь час, дивлячись у вікно з виразом людини, яка нарешті дозволила собі втому і отримала дозвіл бути поруч із сином. Правда, не могутнім, а  морально розбитим і з хворим серцем.
Борисович сидів поруч із нею. Уже не декан, не редактор, не «великий батько», а просто чоловік, який занадто пізно зрозумів, що система, яку він захищав, не захищає нікого.
Він втратив доньку. Не рідну. Ту, яка була потребувала його. Ту, яка полюбила сина його нареченої. Ту, через яку не витримало серце Шеєра.
Під крилом літака зменшувався Київ, місто, де ще довго обговорюватимуть не правду, а версії. Там з’являться нові герої: хто голосніший, хто нахабніший, а хто тихий і непомітний.
Шеєр закрив очі. Він не шкодував про зроблене. Він шкодував про те, що не зробив цього раніше. Не прийняв і не признався у почуттях. Не підтримав.
Десь там, де боліло у грудях,  з’явилася проста, незручна думка:
«Логіка не рятує від втрат. Вона лише допомагає їх пережити».
Літак набрав потрібної висоти і попрямував строго на Захід.
Даміан Шеєр остаточно повертався до життя, яке колись хотів залишити. Але повернення, це завжди про те, що ти приходиш не таким, яким був раніше.