Розділ 28. Формула Цзіньхана

У кімнаті було напівтемно. Світло з кухні лягало вузькою смугою на підлогу, лампа біля дивана світилася приглушено — не для ясності, а для присутності. За вікном мирно дихала ніч   і жовті вогні ліхтарів робили тіні м’якими, не загрозливими.

Маріанна дозволила собі подивитися уважніше на незвичного гостя від Чжанів. Його постава була спокійна й зібрана, без показної впевненості, ніби він не потребував доводити, ким є. Темний костюм, який він так і не встиг поміняти на щось домашнє, сидів ідеально, але не виглядав бронею, швидше продовженням тіла, звичним і зручним. Риси обличчя чіткі, але м’які. У ньому не було гострих кутів: усе врівноважене, продумане, як добре зібрана конструкція. Очі, темні, уважні, не ковзали поверхнею, а затримувалися. Людина перед ним справді мала значення. Він дивився. Він вдивлявся. Його погляд був у цю мить виключно для неї.

Маріанна раптом зрозуміла, що дивиться надто довго.

— Вибачте.

 Їй стало ніяково. Не за те, що, роздивлялася Чжан Цзіньхана, а що їй подобається дивитися на нього. Поруч з ним з'явилося дивне відчуття: ніби на твоїй стороні з'явився хтось, хто не буде рятувати тебе замість тебе, але й не дозволить остаточно впасти.

Цзіньхан не відвів погляд. Все ще дивлячись на неї, він підвівся без поспіху.

Чоловік  підійшов до вікна й обережно відчинив його. У кімнату повільно зайшло холодне нічне повітря. Свіже, чисте, не злякане. Воно витісняло затхлу тривогу.

Маріанна вдихнула глибше.

Цзіньхан затримався біля вікна ще на секунду, переконався, що протяг не б’є прямо на дівчину і тільки тоді пішов на кухню.

Вона чула, як тихо дзенькнула склянка. Як зашипіла вода. Не швидко. Не нервово. Так, ніби ніч не поспішала, даючи можливість двом людям з різних частин світу, з різними світоглядами, познайомитися в тиші, не соромлячись.

Цзіньхан повернувся й подав їй склянку двома руками.

— Тепла вода. — сказав просто. — Це збадьорить.

Маріанна взяла її, приймаючи дар Цзіньхана, бо в цьому була турбота. Близька і доречна. Вона зробила ковток — маленький, обережний. Горло, яке ще хвилину тому стискало, ніби хтось тримав його зсередини, трохи відпустило.

Цзіньхан сів на підлозі навпроти, не надто близько, не надто далеко. 

— Тепер можна говорити. Про тебе. Про Booki. Про нього. — сказав він тихо.

Лише після цього він  знову подивився їй в очі.

Маріанна кілька секунд мовчала, ніби підшуковувала правильні слова у темряві.

— Якщо ви… якщо хочете мені допомогти… — вона ковтнула повітря. — Не треба… не захищайте мене, якщо це може нашкодити… йому.

Цзіньхан опустив погляд з поваги до її вибору. Потім знову підняв очі. 

Вона здригнулася. Не від холоду. Від рішучості в очах гостя.

Слів раптом забракло. Маріанна дістала телефон, відкрила перекладач, кілька секунд друкувала, майже не дивлячись на екран. Пальці тремтіли.

Вона повернула телефон до нього.

«Я не маю права зруйнувати його життя. Не маю права просити його бути зі мною».

Цзіньхан повільно видихнув. Його голос став дуже спокійним,  майже медитативним.

— Якщо хтось має бути із тобою в цій історії, — сказав він, — то це має бути той, хто сам обере це. Не ти за нього.

Маріанна вчепилася в склянку з водою.

— Але що мені робити?

Він нахилився трохи ближче.

— По-перше, — сказав він, — не поспішати. Страх завжди хоче бігти попереду. Не слухай страх.

Він підняв руку, ледь помітно рахуючи.

— По-друге. Нічого не видаляти й не ховати на Booki. Паніка — найкращий союзник тих, хто хоче тебе зламати.

Пауза.

— По-третє. Зараз ти не відповідаєш ні перед коментарями, ні перед платформою, ні перед тими, хто кричить голосніше за всіх. Тільки перед собою.

Маріанна ковтнула повітря, тримаючись з останніх сил.

— Тобто… просто чекати?

— Чекати — це теж дія, — він ледь усміхнувся. — Але не мовчати. Запиши свої аргументи. Спокійно. Без емоцій. Уранці перечитай. Якщо після сну вони досі звучатимуть правильно — відправ.

Вона закрила очі, осмислюючи сказане.

— А що з ним буде? Що з… професором?

Цзіньхан відповів уже серйозніше:

— Якщо він дорослий чоловік — він вистоїть. Якщо він розумний — зрозуміє, що ти не ворог. І якщо він такий, як ти думаєш… — Цзіньхан зробив паузу, — він сам прийде до тебе після всього.

Маріанна здригнулася  сліз, які нарешті дозволили собі вийти.

Цзіньхан підвівся і вже втретє за день торкнувся її руки. Тепло, обережно.

— Ти не одна в цьому. Ми поруч. Давай трохи вийдемо на балкон.

Цзіньхан підставив їй капці, поправив плед, щільніше закрутивши в нього дівчину.

Вона прийняла його пропозицію. Їй було спокійно і добре з цим чоловіком, якого  привезли її Чжани. Вона не тремтіла в його присутності, не бажала впасти на нього, провалитися під землю від сорому чи злетіти в небеса від почуттів. З ним в квартиру увійшли спокій, повага і впевненість, що все буде добре.

Цзіньхан хотів закрити двері, але Аксіома прошмигнув до них й почав тертися біля ніг Маріанни, охороняючи свою хазяйку від нового “зазіхальника”

На балконі було прохолодно й дивно тихо. 

— Ти дуже бліда, — тихо сказав Цзіньхан. — Треба  багато свіжого повітря. Дихай. Завтра вигуляємо і тебе, і кота.

Маріанна припіднялась на кінчики пальців і  глянула вниз.

«А що раптом Шеєрова  машина тут?  І він побачить її з іншими чоловіком?»

Ні. Нічого. Тільки сніг, мокрі дахи, темні вікна. 

Вона намагалася відпустити думку про професора Даміана, але відпускалися лише сльози. Цзіньхан взяв її під лікоть. 

— Ваші сльози замерзнуть, давайте зайдемо в  приміщення.

Його слова звучали не як насмішка, не як логічне твердження, не як настанова. Це був не наказ, а …Маріанна усміхнулася. Їй останні місяці бракувало саме простого людського співчуття. На диво, його привезли далекі і такі чужі їй до вчорашнього дня Чжани.

Маріанна послушно пройшла вперед і запропонувала Цзіньханові лягти на диван поспати, а вона займе його місце. Гість категорично відмовився робити обмін і сказав щось китайською. Це прозвучало смішно.