Розділ 16. Візит Борисовича і один додатковий удар серця

Біла стеля висіла над Мармеладкою, як величезний аркуш паперу: порожня, холодна, рівна. Вона розплющила очі й одразу заплющила знову — занадто яскраво.

Горло пекло так, ніби хтось ножем вирізав кожне слово, сказане за останній тиждень.

«Цікаво, викинуть мене з університету за те, що я не можу навіть сказати “А”?»

Вона посміхнулась, але це боліло.

Двері скрипнули тихо, наче боялися її потривожити.

— Ну що, Мармеладочко, — пролунало з порога, — жива?

Ігор Борисович обережно ступив у середину. У руках — пакет із чимось, напевно потрібним і не дуже приємним.

Маріанна кивнула. Голос зараз був недоступний, як Wi-Fi у метро.

— Не говори, — махнув він рукою. — Нікому не треба чути, як ти скрипиш, наче стара гойдалка.

Вона скривилась.

— Тобі різали, — сказав він рівно. — Тому нічого дивного, що почуваєшся так, ніби тебе переїхав міський автобус.

Він сів на стілець поруч, потер чоло.

— Операція пройшла добре. Лікар сказав, що ти сильна. Хоч виглядаєш, наче зійшла зі сторінок роману про тисячу смертей.

Вона простягла руку до столика і показала пальцем: «Вода»

Він відкрив пляшку і налив трішки у паперовий стаканчик, що стояв поруч.

— Пий маленькими ковтками. Не вмирай тут — у мене й так серце не залізне, хоч дехто думає навпаки.

Маріанна зробила ковток і спитала беззвучно губами:

— Аксіома?

Борисович хмикнув.

— Той твій чорний терорист? Живий. І зробив із моєї квартири справжній полігон для тренувань спецназу. Я ще не бачив істоту, яка вміє зірвати штори, скинути три вазони і  обісцяти плед десять разів за десять хвилин.

Маріанна засміялась. Коротко, хоча хотілося реготати.

— Шшш…бо буде гірше. — сказав Борисович. — А так…  Я найняв людину.  Бо той звір влаштував апокаліпсис. Видно, хотів додому. А от в якому стані твоя квартира буде… Лишимо інтригу. Професор Шеєр би сказав: «логічний наслідок експериментальної катастрофи».

Маріанна перестала дихати на мить і підняла погляд. Очі самі запитали: Шеєр?..

— О, — відмахнувся Борисович. — Ваш професор. Кандидат у крижану статую. Ні, він сюди не прийшов. Логічно ж: «Немає сенсу давати надію». Знаєш… Він хороший викладач. І навіть непоганий чоловік. Але як претендент на серце всесвітнього хаосу — повний нуль.

Маріанна відчула, як щось стислося під ребрами.

— Та не дивуйся так, — додав він м’якше. — Відстань і тиша роблять дивні речі з людьми. Коли оговтаєшся — сама побачиш, хто є хто. Я, між іншим, вважаю, що кохання має починатися з поваги. А не з поцілунків під сніг чи грипозного марення.

Він дістав телефон.

— І так. У чаті факультету карнавал. Тебе жаліють, бажають здоров’я. Хтось пише, що «Яблуневська — звичайна студентка, яка постраждала від надлишку фантазій». Хтось каже, що «хаос теж має межі». Я б особисто дав цим усім по голові за таку логіку. Але Крижаний Герцог мене попередив і навалив їм завдань для мізків! 

Маріанна закрила очі. Сльоза сама вирвалась і впала на подушку.

— Ей! — скомандував він. — Не ревіти. На нормальну сльозу у тебе горла не вистачить зараз. Побережи ефект для прем’єри.

Вона хрипко видихнула, сміючись крізь біль.

— І останнє, — сказав він уже лагідно. — Твої Чжани прилетять на Різдво. Так що ти маєш рівно три тижні, щоб перестати виглядати, як персонаж із “Володаря Перснів” після битви за Мінас-Тіріт.

У Маріанни піднялися брови. Борисович підморгнув.

— Я подбав і про квартиру. Людина з міцними нервами... Дуже міцними. За котом догляне, квартиру прибере.

Вона жестами попросила: папір і ручку.

— Ого, — свиснув Борисович. — Почалося. Ну що ж — дай Бог, щоб твоє горло не розвалилась при цьому на аксіоми.

Він дав блокнот.

Вона написала великими літерами:

«Привезіть ноутбук, мало чого може статися»

Він прочитав і розсміявся так щиро, що аж очі засвітилися.

— Не вкраде ніхто твій ноут, тим більше ідеї! Ну слухай, навіть найкрутіший хакер не одразу підбирає пароль до комп’ютера… і до серця. Дозволь собі хоча б день побути людиною, що вижила після війни з власним горлом. Не думай за ті технологічні штучки!

Він підвівся.

— Я зайду завтра. І принесу ноут. А там… хто знає. Може, народиться бестселлер.

Він вийшов, тихо закривши двері.

Маріанна лишилася в тиші. Сльоза скотилась по щоці ще раз. Не від болю — від тепла. 

І раптом, серце дало додатковий удар.

— Він найняв Шеєра???