Розділ 15. Неідеальна траєкторія руху та котячі формули

Дорога до дому була короткою й надто знайомою. Ліхтарі, світло зустрічних фар, вітрини, люди з пакетами. Все мерехтіло за вікном, сконцентруватися на чомусь було доволі тяжко.

Телефон знову завібрував. На екрані — «A.A.».

Він під’єднав гарнітуру.

— Так. — відповів англійською.

— Нарешті! — голос на тому кінці був дзвінкий, жвавий, з легкою насмішкою. — Містер професор, ви зникли з мого горизонту на цілих три дні. Я вже уявляла, як вас засипало снігом десь у вашій глухомані.

— Вечір добрий, — грамотно проігнорував він пафос. — Був зайнятий університетськими справами.

— Ах так, твої геніальні студенти й їхні реферати! — дзвінкий сміх поділився по салону. — Я щойно відправила тобі на пошту оновлений технічний опис по проєкту. Нам потрібно, щоб до Різдва ти доробив модуль рекомендацій. Я хочу показати інвесторам живу статистику.

Booki. Його дитя. Його біль. Його найулюбленіша іграшка й найважчий проєкт.

— Я бачив чернетку, — відповів він. — Через декілька днів пришлю першу версію. Сьогодні не в найкращій формі.

— Ти звучиш так, ніби трохи захворів. Сподіваюсь, не підхопив від когось студентську чуму?

— Поки що живий, — сухо зауважив він. — Просто… день видався важким. Один колега попросив доглянути кота.

На тому кінці лінії настала пауза, а потім — вибух сміху.

— Кота?! Скажи, що ти зараз пожартував. Даміане, ти — доктор наук із логіки, розробник найбільшої книжкової платформи  своєї країни, людина, яка бореться з хаосом у даних. І ти їдеш доглядати кота?

— Так, — абсолютно серйозно підтвердив він. — Кота. Колеги. І, так, це теж хаос, який іноді потребує структурування.

— Ти божевільний, — лагідно сказала співбесідниця,  — В хорошому сенсі. Не піддавайся тільки на всі ці провінційні мелодрами, гаразд? Ти створений для великих задач. Хай коти, сніг і студентські плітки лишаються десь там, на фоні. Завтра вранці ти відкриєш пошту, прочитаєш документацію й зануришся в нормальний світ — наш, цифровий. Добре?

«Нормальний світ…Де немає котів, смішних брелків і дівчат у светрах із зірками», — сухо відгукнулась логіка.

— Добре, — вимовив він. — Завтра гляну.

— Ось і чудово. Не перетворюй своє життя на хаос, професоре Шеєр, — знову сміх у трубці. — Я тебе люблю, як найнадійнішого з усіх раціональних людей, яких знаю.

— Гарного вечора, — сказав він, вправно обійшовши відповідь.

— І тобі. Не потони у котячій шерсті.

— Ок. Мені час. До побачення.

— До завтра, любий!

Він відключився на парковці біля свого будинку.

Вдома він діяв швидко й беземоційно. Переодягнувся в першу чергу. 

— Завтра заскочу перед парами додому. Акс із тих котиків, хто не рахується з грошима і цінами.— бурмотів він собі під ніс. — Рюкзак, ноутбук, зарядка, маленька подушка, Пакет — кава, молоко, пачка печива…

У дзеркалі в коридорі на нього дивилася людина з легкими тінями під очима, скуйовдженим чубом і виразом обличчя «я нормально, просто світ розсипався на дрібні аксіоми». Він поправив волосся, одягнув стару куртку і пішов.
 

Під’їзд Маріанни зустрів його запахом старої фарби, мокрих черевиків і котячої м’яти, що просочилася, здається, навіть у стіни. Лампочка під стелею підморгувала, як нервовий студент на екзамені.

Ключ із полуничкою дивно виглядав у його пальцях. Занадто яскравий. Занадто чужий.

Замок клацнув. Двері відчинилися.

Півсекунди — тиша.

Ще півсекунди — темрява, холодний запах нещодавно провітреного приміщення й легка нотка рибних консервів.

А потім — вибух:

— МРРРРРРЯЯЯЯАУУУ!!!

Чорний снаряд вилетів із глибини коридору й вліпився йому в груди з такою силою, що він ледь не відступив на сходовий майданчик. Кігті вп’ялись у куртку, хвіст бив по боку, очі світилися чистим котячим божевіллям.

— Спокійно, — звично сказав Шеєр, намагаючись не подумати про можливий кінець не лише куртки, а й кар'єри логічного професора.

Аксіома замер. Пару секунд принюхувався до підборіддя Шеєра, потім рішуче ткнувся носом у його шию і  замуркотів. Гучно. Серйозно. Так, ніби в ньому запустили старий трактор.

— Очевидно, — сухо констатував Шеєр, — ви все-таки вважаєте, що з мене буде користь.

Кіт відповів муркотінням, яке мало б входити до переліку заборонених звуків для людей із слабкими нервами. Потім різко зіскочив на підлогу й побіг у коридор, раз у раз озираючись, мовляв, ходімо вже, чого став?

Квартира Маріанни виглядала як після апокаліпсису, який поєднав у собі ураган, творчий порив і котячий бунт.У коридорі валялися кросівки, шарф, одна самотня шкарпетка із пінгвіном. Далі — над кухонним столом висів список на магніті:

 «Купити: чай, молоко, серце для Герцога, нове життя». 

Серце й життя були обведені сердечками й черепами одночасно.