Розділ 11. Тік-тік-тік , "+1" і мрії зимового дня

Запах хлорки. Білий квадрат стелі. «Тік-тік-тік» крапельниці, що капає поруч, мов хтось відмірює не ліки, а секунди життя.

Горло Маріанни боліло так, ніби його хтось тер наждаком зсередини. Голова була важка, розбита, як гіпс, що тріскає по краях. Вона не знала, котра година, який день і чому в палаті так тихо.

Спершу вона думала, що осліпла. Світ був суцільно білим. Потім зрозуміла: це просто лікарня.

Вона ворухнула пальцями. Пластик трубки крапельниці був холодним. Доторк до власної шкіри здався чужим, наче вона доторкнулася до когось іншого, не до себе.

“Я ж просто хотіла на пару. Просто хотіла не виглядати ідіоткою…”

Очі самі собою наповнились слізьми. Вона моргнула — і вони скотилися кудись у подушку. Гарячі, безглузді.

— Дівчинко, ти прокинулася? — ніжно запитала медсестра, з’явившись раптово, мов тінь. — Ну, нарешті! Ти нас налякала. Температура танцювала між сорока і сорока одним. Тепер ніби спадає.

Маріанна спробувала відповісти, але видала тільки сипле хрипіння.

— Не говори, — усміхнулась жінка. —  У тебе гнійна ангіна. 

— Твій опікун, — продовжила медсестра, поправляючи ковдру, — був уранці, але ти спала. Сьогодні ввечері приїде. Казав передати, що кіт живий, нагодований і дихає нормально.

Маріаннині губи сіпнулися.

«Аксіома. Маленький чорний котярик».

Вона ледве посміхнулася очима.

— Дам…Даміан…

— Більше ніхто не приходив. Пускають тільки рідних. Відпочивай. Тільки не плач, чуєш? 

Вона пішла, залишивши за собою запах кави.

Кава нагадала про Даміана Валентиновича. 

«Як він там? Напевно, страшенно налякався, що я знову і знову на нього падала? А може вважає, що заливаю до нього таким дурацьким способом? Але, якби йому було байдуже, то чи перся би через всенький Київ, аби відвезти студентку та відвідати її кота? Треба йому написати, щоб не переживав! Я нічого зайвого не думаю, правда. Я просто розмірковую, що викладачеві сумно без свого хаосу. Шеєр мене цікавить як матеріал для дослідження ступеню холоду в людях. Він же — Крижаний Герцог, ідеальний варіант для тупого, холодного і зарозумілого героя! Ні, Шеєр не тупий! Він занадто розумний і послідовний, бо ще і досі не приїхав в лікарню».

Телефон лежав на столику. Маріанна дотягнулася до нього.

Вона натисла кнопку. Екран засвітився.

Десятки пропущених повідомлень у студентському чаті.

ЧАТ ЛТ- 41

Настя Методистка Деканат (09:08)

Народ, тут такі новини! Чула як Борисович говорив з Матінкою Матильдою. Яблуневську вчора забрали в лікарню з гнійною ангіною. Температура 41! Все йде до того, що різатимуть!  

Марина  (09:10) 

«Нічого собі! Бідося!»

Костян (09:11):

«Бідося? Таким щастить! Сесію автоматом закриють!».

Захар Триндій (09:11)

«Реально??????? Я в шоці!»

Світланка Мілик (09:11)

«Божечки! Маріанка так запустила і себе, і навчання! Цього року нічого не тягне! Напевно, відчислять швидше, ніж з лікарні вийде!»

Катя (09:12)

«Якщо ще раз впаде на Шеєра — точно вилетить!»

Захар Триндій (09:13)

«Ну ви, дівчата і зміюки!  А вчора так гарно вибачалися!»

Катя (09:13)

«І тебе до сто тридцять восьмої несе?»

Захар Триндій (09:14)

«Людини шкода. Колега наша. І до речі, пише вона дуже класно. Читав в університетській збірці».

Хвальковський (09:16)

 «Ради Шеєра розпиналися вчора перед Яблуневською. Бо заклав би перед деканатом! Що тут неясного!»

Людка Мирончук (09:17)

«Та ладно. Найшли про що тріпатися!»

Чат розривався різної масті смайлами

Бодька Кремінь (09:20)

«Народ, ну реально! Маруні там і бляха, і муха, і йолкі, і палкі і повний фіг».  

Світланка Мілик (09:21)

«Чудачкам везе на болячки!»

Настя Методистка Деканат (09.28)

«Народ! Ну серйозно! Хто б собі хотів опинитися на її місці? Думаю, навіть якщо вона нам не подобається, треба як група, як студенти, проявити якесь нормальне людське співчуття. Пропоную скинутися і хоч щось їй купити! І я за те, щоб просити Шеєра замінити їй експеримент на реферат»

Хвальковський:  (10:30)