24

***

— Чудове пійло, — простягла Раока, сьорбнувши реквізовану за трактирною стійкою пилкову настоянку. — Усі місії проходили б у таких милих місцях. Будеш?

— Давай краще демонського самогону, — попросив Кремінь. - Мені подобається смак.

— Як скажеш, — посміхнулася феєчка. — Хоча це з твого боку не надто патріотично, не думаєш? Дракон на службі у самого князя — і раптом демонський алкоголь...

— Не треба плутати патріотизм із ідіотизмом. Знаю, багатьом це властиво, але нам з тобою навіть за посадою не належить.

— Це правда, — усмішка її від цього товстого натяку не померкла ні на гран.

Профі, чого там. Для наметаного за тисячу років роботи погляду Кремня очевидно, що вона не до кінця відновилася після сутички з нечистю, але хтось менш досвідчений нічого не помітив би — фейрі виглядала здоровою та квітучою. У бузкових очах, юних і майже мрійливих, не позначалося жодної зайвої емоції, тому прорахувати реакцію на вчинок князя було важко.

— Так уважно дивишся... Намагаєшся зрозуміти, чи варто від мене тепер чекати на проблеми? — у чарівному голосі переливалися смішки.

— А чи варто? — невинно поцікавився дракон.

- Ні, зовсім ні, - гмикнула фея і знову ліниво відпила з келиха. — Я за Іса помру і вб'ю, він зробить те саме за князя. Нормальний, по суті, кругообіг трупів у живій природі політики, тож зайві залиш тривоги. Так, так вже і бути, видам невеликий секрет: у порівнянні з її величністю Міраною наш князь — просто милий невибагливий юнак, добрий і навіть дещо наївний.

Кам'яний дракон гмикнув, розуміючи, і кинув на напарницю погляд.

Хороша дівчинка, цікава та перспективна. Дивуватися, на перший погляд, нема чого: у його старого учня, Іса Крижаного, завжди був чудовий нюх на кадри. Але інтуїція Кремня, викута роками дикого і багатогранного кабздеця, танцювала, як шаман із джунглів Шатаку, що встиг відповідально накуритися — а вже своєму чуттю дракон довіряти звик. Що стосується фейрі-перебежниці, було ще, крім професіоналізму, щось у самого Іса та його пари, вовка-слідопита Гора, до дівчинки.

Альтернативно обдароване гарматне м'ясо у відомстві шепотілося, що Раока зачарувала Іса чарами фей. Кремінь не сперечався - зайнятися йому нічим, щоб сперечатися з ідіотами? — але чудово знав, що вже кого, а Іса чари фей не беруть за визначенням. Благо, такий сам за належного бажання кого хочеш зачарує.

Інші особи, розумніші, лише плечима знизували: стало Крижаному нудно з парою, захотілося урізноманітнити статеве життя, от і взяли собі лялечку та просувають кар'єрними сходами. Ця версія була більш осудною, але критики теж не витримувала. Кремінь побачив за своє життя всякого і міг точно сказати — не дивляться так господарі на ляльок, як і ляльки на господарів.

Тим часом у Кремня були свої здогадки. Інстинктивні, та й не хотів він їх викривати в слова - такі штуки взагалі краще не промовляти, особливо якщо не твого розуму справа. Але було у феї щось знайоме. Посмішка.

Кремінь таку вже бачив, до того ж не раз.

Наприклад, відразу після вступу на посаду Іс попросив старого вчителя взяти одного ділка. Сказати, що скандальною була історія — нічого не сказати: ловили спритника, який викрадав дітей у людських сімей. За минулого князя шукали злочинця довго, нудно і без особливого успіху. Під шумок усіх, у кому була дещиця крові фейрі чи демонів, із тих земель вичистили. Мовляв, усі проблеми від діаспор, і діток, напевно, хтось із них краде. Не дракони ж, право слово! Серед драконів такого бути не може, ні, у нас інстинкти інші. Ха, тричі. Факти – штука вперта. Ісу вистачило одного погляду на цю справу, щоб зрозуміти: винуватець — один із драконів. Тільки от оприлюднити це він не міг. Тому й привернув Кремня.

Брудна була робітка, навіть за його мірками. Кам'яний впорався, хоча супротивник йому дістався хитрий і крутий — доброзичливого вигляду сімейна пара драконів, наближених до знаті. Втратили власну дитину і збожеволіли на цьому тлі абсолютно. На жаль, дракони навіть божеволіють із размахом, могутність позначається. Ось і ці не втратили ні досвіду, ні магічного таланту, ні аналітичного — видатного - розуму. Просто хобі в них з'явилося таке, почали ловити... ляльок.

Що з ними потім робили, Кремінь вважав за краще не згадувати, благо сам був батьком. Але запам'ятався йому тоді один хлопчик із тих небагатьох, що вижили — увесь час посміхався. Інші плакали — ті, кого вкрали нещодавно, дивилися крізь, нічого не бачачи — хто пробув давно. А цей посміхався.

Так само, як Іс посміхався після повернення. Так само, як зараз усміхалася йому фея, попиваючи блискучу настоянку.

Можна було продовжити цю думку, але Кремінь не став. Він бачив надто багато для того, щоб добровільно про це думати. Він має своїх дітей, в ім'я Неба! Факт один: дракон був дуже радий, що фея вижила, тому що не хотів би посвячувати шефа в подробиці того, що сталося. Своєму князю Іс нічого б не зробив, а ось підлеглим, що потраплять під гарячу руку і які подібне допустили...

— Я ні на що таке не натякаю і не хочу відволікати від розумних думок, але чи не варто нам поквапитися? — змахнула Раока віями. — Час дуже дорогий.

— Ми чекаємо на пані Ведмедів, — нагадав Кремінь. — Вона просканує її світлість і, можливо, зможе знайти того, хто зловмислював проти княгині. Відьми здатні зробити таке, коли йдеться про близьких.