20

*

Пані Беата стояла, трохи відсунувши убік віконний полог, і стежила за чужинцями, що снували вулицею. На душі було нудно.

Від булочника Шорха вона дізналася про страшне: проклята дівка вижила, і нині якісь приїжджі сноби намагалися розібратися, що сталося. Пані Вортіф дивувалася: кому взагалі може бути цікаво, що там трапилося з якоюсь шинкаркою? Невже цей заїжджий маг з бірюзовим волоссям, для якого колишня невістка розсунула ноги, виявився настільки великою шишкою? Ось уже важко віриться. Але все ж...

Так вийшло, що Беата не особливо любила чоловіків. Так, вміла ними користуватися, так, визнавала їхню корисність, але з першої шлюбної ночі відчувала до свого чоловіка тільки огиду. Втім, на відміну від будь-яких там дуреп, позбавлених моральності, ні про яке розлучення Беата і не думала. Така ганьба на поріг! Та й сенс розлучатися, коли всі чоловіки однакові? Навіть смішно!

Як на зло, виходили в них із чоловіком спочатку одні сини. І всі, як на підбір, у чоловіка — дурні слинці. Як таких не тримати у їжакових рукавицях? Ось Беата і старалася, як уміла: заради сім'ї, тобто заради себе.

Проти Ірейн як невістки вона була з самого початку налаштована категорично: дівка блудлива, красива, норовлива, з язиком гострим, як бритва, і шанованим батьком. Цю просто так до нігтя не притиснеш, і воювати за увагу Вурда було не з руки. Але тут трапилося щось, через що думка пані Беати змінилася на корені — старий шинкар спився і помер, залишивши молоду пигалицю з непоганою спадщиною. І ось тоді вона не забарилася натякнути синові, що настав час взятися за розум.

Вурд був хлопцем, прямо сказати, видним і статним. Не особливо розумним, щоправда, але в очі ця властивість організму не кидалася, захована за нахабством і завзятістю. Та й до чого мужику розум? Від розумних чоловіків не чекай нічого, крім проблем, Беата знала, як ніхто. Чи то справа звичайний мужик, що в особливі мудрування не вдається? Такому що напоєш солоденьким голосочком, то він і зробить, як миленький — знай тільки, на які важелі тиснути. А яка ж мати не знає такого про свою дитину?

Ось її синочок і звернув увагу на ту, що вже кілька років хвостиком за ним вилась. Але недовга вийшла радість, бо насправді дівчина виявилася ще гіршою, ніж очікувалося: шкідлива, зухвала, мовчати не вміла, та ще й жадібна до того ж. Так, останнє злило сильніше іншого, бо ділитися з родиною, що раптово у неї з'явилася, вона не поспішала, і ніякі навіювання тут не допомагали.

Був момент, коли Беата вже надіялася - помре дівка в родовій гарячці, і весь трактир дістанеться синові... На жаль, не зрослося. А потім і зовсім все почало руйнуватися, тому що дівчина надумала від Вурда піти.

Спочатку пані Беата навіть не повірила в таке нахабство. Подумати тільки, розлучення! Ні, зрозуміло, цей божевільний закон на їхніх землях запровадили ще років сто тому, і не від великого бажання - просто вибору не було. На цьому наполягли Ведмеді, яким розумні порядки, що панували колись, здалися «утиском прав і свобод, які потенційно можуть зашкодити напівкровкам, людським парам перевертнів та їхнім дітям, які живуть на території нейтралітету». Прав і свобод, чи розумієте! Що звірі можуть розуміти у правах? Вони взагалі собі так званих суджених на нюх знаходять! А в деяких, тих же лисиць та вовків, і зовсім спокійно мужики з мужиками та баби з бабами сношуються! Тьху, гидота ж!

Нормальні люди не розлучаються. Не дозволяється! Ось що Беата знала точно і напевно. Вони ж не якась там нечисть іноземна! І мова не про щось там, а про інститут сім'ї, ось! Чоловік б'є, п'є, гуляє... і що тепер? Всі так живуть, життя дорослої баби чай не прогулянка пляжем, казка завжди закінчується весіллям. Та й взагалі, як кажуть, бачили очі, чого обирали — жерте тепер, хоч повилазьте! Тим більше що розлучення — це, вважай, пляма, що не змивається для баби. Це мужику один ляд: зійшовся-розійшовся, а ось жінці спробуй відмитися. І від чуток, і від тавра невдахи, і від косих поглядів, і від сімейних наклепів (бо які ж батьки таке схвалять?). До всього, є ще діти, друзі та побут, і ось спробуй поділи це все між розбіжними; нікому розумному не захотілося б ламати устояне, яким би воно там не було.

Але де розум, а де ця вертихвостка Ірейн! Плуталася з повією Ліз, яку рідний тато з дому вигнав, а рідна сестра на поріг не пускає через характер блудливий. Тільки вчора вкотре стикалася на базарі з цією сестрицею, і та ще правдивих історій про свою слабку на передок родичку розповіла — пані Беату мало не вивернуло від огиди.

А ще, ніби однієї поблядівки в корчмі було мало, Ірейн примудрилася дати притулок Фло, страшній очливій відьмі, і Жубі, колишньому військовому кухарю без кола та двору, і Жужу, безпритульному байстрюку ковальової дочки, і Мардж, блаженній старій діві. Беата тільки плювалась, дивлячись на все це непотрібство, але робити не було чого: довелося змиритися і чекати, коли трактир опиниться в її руках і вона зможе ввести нормальні порядки. І ось, нате вам - розлучення!

Вона кипіла від гніву, славила невістку-розпусницю так і так, лаялася, але все було побіч. Давалася взнаки близькість ведмежих земель: люди тут потроху переймали перевертні звичаї, та й староста був із напівкровок, тому за закони клишоногих тримався руками і ногами. І Беата розуміла, що тут ніяк не підкопатись. Навіть внучку забрати не вийде, а як шкода! Вдайся їй це, невістка точно стала б шовковою.

Але ні, на жаль, все знову впиралося в закон, за яким вона могла претендувати тільки на равликову прибудову.