3

***

"Ти знущаєшся?" — сірий повітряний дракон, розкривши напівпрозорі крила, з явним роздратуванням поглядав на побратима. 

"Дивись, як їм весело!"

«Це артисти, і вони впродовж всього життя під пилком — звичайно їм весело! Але це не означає, що ми маємо спускатися та знайомитися».

«Ар, спіймай совість! Це наша перша відпустка за триста років».

«У моєму випадку за п'ятсот», — виправив Скарбник флегматично — і мав рацію, звичайно.

Справа в тому, що Ар втратив батьків у ніжному столітньому віці. З того часу він самостійно тягнув на собі і молодшого, нині теж покійного, брата, і володіння сім'ї. Коли Тир, розгублений після смути і не знаючий, що йому взагалі робити з відповідальністю, яка раптом на нього впала, запропонував другу титул Скарбника, той тільки пробурмотів: «Ах так. Ще й це».

Цифри, точність, постійне вирішення якихось завдань — у цьому був весь Ар, і лише Тиру іноді вдавалося розворушити друга. І щоразу, коли така можливість випадала, князь поспішав нею скористатися. Власне, йому не так вже й важливо було знайомитися з мандрівними артистами в квітчастому фургоні. Але реакція Скарбника була того варта — принаймні саме так вважав бірюзовий дракон.

Він любив своїх друзів більше життя. Можливо, тому йому так подобалося інколи їх злити.

«Добре,» — голос Ара, що зараз лунав у його голові, міг викликати сльозу жалю і змусити згадати про мучеників, які загинули за ідею. Тир не піддався: у княжій резиденції на нього чекала чергова гора папірців. І закон про Напівкровок, який варто було б переглянути. А ще — зграя маніяків, які чомусь вважають себе придворними. Спогади про їх палаючі очі викликали інфернальний жах… Але тим солодше було усвідомлювати, що все це залишилося там, далеко. А тут і зараз є тільки степ, що мерехтить ковилою та виє голосами сотень вітрів, дорога, що в'ється до самого горизонту, простір під розкритими крилами і почуття свободи.

«Летимо!» — крикнув Тир подумки, і хмара на горизонті озвалася низьким гуркотом на його радість. — «Наввипередки до того височенного дерева!»

І Ар помчав слідом, обернувшись вітром. Тому що хоч би яким серйозним він не здавався, під цією маскою ховалася досить азартна особистість. Яка терпіти не могла програвати.

Зрозуміло, Ар переміг. 

А Тиру тільки того й треба було.

*

— Нас запросили, щоб розважати поважну публіку, — казав, помахуючи ногою, андрогінний фейрі в блискучих штанях. — Там розбивають табори, і корольки вже почали з нудьги змагатися, чиї намети розкішніші та чиї маги вміліші. А це ж навіть не всі ще прибули... Люди! Їм потрібні хоч якісь розваги, інакше вони почнуть чергову війну — прямо там, не сходячи з місця.

— Що взяти з цих смертних, крім проблем, — покивав Тир серйозно і на мить примружився з відвертою насолодою, дивлячись на іскри вогнища, що летіли до зірок.

Різноманітна, галаслива, балакуча трупа артистів, яку склали представники різних рас (він всерйоз підозрював, що не тільки з їхнього світу), була відмінним, на його смак, оточенням для мандрівного монарха: ніякого тобі офіціозу, поклонів, що вже набили оскому, та іншого жаху. Ось і зараз на нього напнули якийсь ковпак і начепили теплу шкуру поверх кіото. У традиційному драконячому одязі замерзнути не вдалося би навіть у міфічній країні вічних льодів. Але турбота швидкоокої зеленошкірої дівчини, яка явно раніше полювала на подорожніх у джунглях Шатаку, була приємна. Тому в накидку князь слухняно закутався, тихо радіючи, що у драконів не надтонкий нюх.

— Будеш? — уточнив ще один фейрі з трьома сережками у вигляді місяців, що прикрашали його нижню губу.

Тир узяв запропонованого смаженого жука на прутику і з задоволенням з'їв, розмірковуючи — а з чого це подібне не готують на його кухні? Було смачно... Чи, може, будь-що в такій чудовій компанії здалося б делікатесом? За княжим столом на двісті персон, під хижими поглядами голів Великих Домів, йому не лізли в горло навіть найвишуканіші страви. Щоправда, завжди можна було влаштувати «позапланову нараду» з друзями і гарненько наїстися... До речі, про друзів!

Тир швидко знайшов очима Скарбника. Ар із справді вбивчою серйозністю слухав розповіді старого лиса зі сріблястою головою про те, як вираховувати карти в грі пуш-муш, популярній у шинках. Ці двоє настільки захопилися, що йому було навіть трохи соромно переривати, а розумів він з розмови добре, якщо половину. «Наш Ар дуже любить лисиць», — згадав Тир єхидний голос другого свого найкращого друга, Іса Крижаного. Тир зазвичай тільки плечима знизував — Ар з Ісом були друзями-суперниками з дитинства та рідкісними наволочами від народження. Тому, незважаючи на щиру прихильність один до одного, їхні взаємні підколки були нормою.

— Будеш? — Тиру радісно простягали щось екстремально-алкогольне, злегка поблискуюче від пилку.

— Нема сенсу витрачати напій, — усміхнувся дракон. — Я не п'янію.

Біля багаття раптом стало якось підозріло тихо. Фейрі, який тут усім заправляв, примружив свої очі — нереально-смарагдові, абсолютно прекрасні, безвинні й розпусні одночасно — скільки б Тир не зустрічав представників цієї раси, завжди вражався цьому контрасту.

— Ти розумієш, як це прозвучало? — ласкаво запитав гостровухий, вищиряючи ікла. Тир здивовано насупився, а ті, що сиділи біля багаття, заухкали: