Черга

VIII

Черга

Черга з'явилася в жовтні.

До того завжди було вільне місце. Тепер місць не лишалося вже о десятій тридцять, і люди стояли на тротуарі, під парасольками або без. Григорій не давав реклами. Не мав сторінки в інтернеті. Новини поширювалися з рота в рот, тихим голосом, з застереженням: «Будь готовий. Ти будеш плакати. Це не метафора.»

Люди приносили власні каструлі й банки. Григорій спочатку відмовляв. Потім здався. Суп на виніс працював гірше, але працював.

Черга змінила вулицю. Перукарня по сусідству подвоїла виторг — люди, що стояли годинами, заходили постригтися від нудьги. Крамниця господарчих товарів виставила на тротуар ящик із складаними стільцями — «для черги, п'ять гривень за годину». Хтось почав продавати каву з термосу. Хтось приніс гітару і грав, і черга слухала, і це було дивне видовище — п'ятдесят людей, що стоять у чергу за супом, від якого будуть плакати, і слухають гітару, і деякі вже плачуть, ще не потрапивши всередину, просто від очікування.

Григорій бачив усе це з вікна кухні. Він не виходив до черги. Черга була чимось, що його не стосувалось, — як погода або політика. Він варив суп. Черга стояла. Це були два паралельних процеси, пов'язаних, але не з'єднаних.

Одного дня прийшла жінка з санітарної інспекції. Вона зайшла через кухню, показала посвідчення — Григорій подивився на нього і не зміг прочитати, але кивнув — і почала оглядати приміщення. Вона перевірила холодильник, плиту, мийку, підлогу. Вона взяла зразок супу в скляну пробірку. Вона записала щось у бланк.

— Все в нормі, — сказала вона. — Але у вас немає ліцензії на медичну діяльність.

— Я не займаюсь медициною, — сказав Григорій.

— Люди кажуть, що ваш суп їх лікує.

— Люди помиляються. Я варю суп.

Жінка подивилася на нього, потім на каструлю, потім знову на нього. Записала щось. Пішла. Більше не приходила. Григорій ніколи не дізнався, що показав аналіз зразка, — мабуть, цибулю, моркву, картоплю і сіль.

Одного ранку прийшов хлопець з навушниками — о дев'ятій, за годину до відкриття. Стояв під дверима, курив. Григорій побачив його і запропонував увійти.

Хлопець їв мовчки. Плакав — як завжди, стиснувши зуби. Потім встав і сказав біля дверей:

— Тільки не зупиняйтесь.

Григорій не знав, що саме обіцяв — не зупинятися варити? не зупинятися забувати? — але він кивнув, і хлопець пішов, і двері стукнули по перилах ґанку.