Літо

IV

Літо

Наступним зникло ціле літо.

Конкретне літо, коли йому було чотирнадцять. Три місяці, які ще вчора він міг перебрати: ставок за селом, дівчина з веснянками, перший поцілунок з присмаком вишневого компоту, укус оси в п'яту, нічні розмови під зірками, запах нагрітої трави.

Зникло за одну ніч.

Григорій прокинувся, і там, де вчора були ці дев'яносто днів, не було навіть порожнечі. Ніби ті три місяці ніколи не існували, ніби він заснув тринадцятирічним і прокинувся п'ятнадцятилітнім.

Він відчув дивну легкість. Ніби з нього витягли камінець, про який він навіть не знав, що носив.

Він пішов на базар, купив овочі — руками, без слів, як завжди — і повернувся на кухню. Поки чистив картоплю, спробував пригадати: яке воно було, те літо? Ставок — він пам'ятав слово «ставок», але не пам'ятав води, не пам'ятав, як вона виглядала, яка була на дотик, якої температури. Дівчина — він пам'ятав, що була дівчина, але не пам'ятав нічого, крім слова «веснянки», і навіть це слово вже не викликало образу, лише звук — «веснянки» — п'ять складів, що нічого не означали. Укус оси — він пам'ятав біль? Ні. Пам'ятав п'яту? Ні. Пам'ятав осу? Ні. Три місяці перетворилися на три слова, і слова перетворювалися на звуки, і звуки розчинялись у тиші.

Він дочистив картоплю і покришив її кубиками.

Того дня суп був іншим. Борис Семенович скуштував і замість звичайного «так» сказав:

— Боже.

І більше нічого. Сидів із ложкою в руці, з заплющеними очима, п'ять хвилин. Потім відкрив очі й сказав тихо:

— Я щойно чув голос матері. Не чув його шістдесят років. А зараз — ось він. У вашому супі.

Григорій повернувся на кухню й довго дивився на каструлю, з якої піднімалась пара. Він подумав: я забув ціле літо, а суп став кращим. Потім повернувся до роботи.