Розділ 3. Ціна імені

До кінця тижня Алекс так і не знайшов переконливої причини відмовитися від зустрічі.

Причин не погоджуватися на саму угоду було безліч. Деякі звучали майже благородно: книжка була його працею, частиною життя, доказом того, що кілька років не розчинилися безслідно серед робочих буднів, хатніх клопотів і звичних обіцянок колись узятися за те, що справді важливе. Інші причини були практичніші: пропозиція здавалася надто незвичною, видавництво — надто молодим, умови — надто широкими. Була й найпростіша думка, яку Алекс старанно відсував, бо щоразу вона повертала все, що відбувалося, у площину загрози: ніхто не платить величезних грошей за повість, яку придбали двоє читачів, якщо не збирається отримати разом із нею щось більше, ніж право на текст.

Однак сама зустріч ні до чого його не зобов’язувала. Він міг приїхати, побачити людей, перевірити документи, вислухати пояснення й піти. Видавничий дім «Морроу» оплачував переліт, готель, пересування містом і всі супутні витрати. Навіть якщо за пропозицією ховався обман, поїздка до Нью-Йорка все одно залишалася поїздкою до Нью-Йорка, а Алекс давно навчився видобувати бодай якусь користь із рішень, які згодом виявлялися помилковими.

У п’ятницю вранці він написав Клер Моррісон, що готовий приїхати.

Відповідь надійшла за дев’ять хвилин. До листа було додано квиток, підтвердження бронювання готелю й коротку програму зустрічі. Літак вилітав у понеділок о пів на восьму ранку. В аеропорту його мав зустріти водій. Розмову у видавництві призначили на другу годину дня, хоча до Нью-Йорка він прибував значно раніше. Можливо, йому просто залишали час привести себе до ладу й пообідати, але Алексові здалося, що розрахунок був тоншим: до початку переговорів він мав устигнути відчути себе людиною, за яку вже заплатили.

Вихідні минули в тривожному безділлі. Алекс майже не писав, не дивився фільмів, не відкривав сторінки книжки й лише машинально виконував звичні домашні справи. Кілька разів він збирався розповісти про пропозицію комусь зі знайомих, але щоразу зупинявся, не знаючи, з якої фрази почати. Сам виклад ситуації перетворював її на щось безглузде.

Йому пропонували величезні гроші за книжку, яку ніхто не купував, за умови, що він погодиться вважати її написаною іншою людиною.

Будь-який розсудливий співрозмовник одразу поставив би запитання, яке Алекс ставив собі від самого дзвінка Клер: навіщо?

Відповіді він не мав.

У понеділок Алекс виїхав із дому ще затемна. Вулиці були порожні, світлофори змінювали кольори для поодиноких машин, а знайоме передмістя скидалося на декорацію, залишену перед початком зйомок. В аеропорту вже вирувало звичне ранкове життя: люди тягли валізи, діти плакали, працівники повторювали ті самі вказівки, кав’ярні продавали порятунок у паперових стаканчиках. Алекс пройшов перевірку, знайшов потрібний вихід і лише тоді дозволив собі відкрити сторінку «Купити час».

Книжка й далі була в продажу. Під обкладинкою стояло його повне ім’я. За вихідні не з’явилося жодної нової покупки.

Алекс усміхнувся й прибрав телефон. За кілька годин до зустрічі з людьми, готовими заплатити йому суму, яку Клер поки що окреслила лише приблизно, статистика зберігала колишню ясність: двоє читачів, жодного відгуку й майже цілковита відсутність інтересу. Це навіть заспокоювало. Принаймні одна частина всього, що відбувалося, залишалася чесною.

Політ минув без пригод. Алекс намагався читати, потім довго дивився у вікно, а тоді знову повертався думками до майбутньої розмови. Він заздалегідь вирішив, що не підписуватиме нічого без консультації з незалежним юристом. Якими б не виявилися умови й якою б не була сума, гроші не повинні були позбавити його обережності. Алекс повторив це подумки кілька разів, ніби просте правило могло вберегти людину від пастки, влаштованої тими, хто підготувався краще за неї.

У Нью-Йорку його зустрів чоловік із табличкою, на якій було написано «А. Лойер». Водій назвався Майклом, узяв невелику валізу й більше майже не розмовляв. Машина була дорогою, але не показною — саме такою, у якій багатство виявлялося не в блиску, а у відсутності потреби щось доводити. Алекс сів позаду й якийсь час дивився на місто, що проступало за склом шарами: естакади, потоки машин, цегляні будинки, мости, висотки, вулиці, де рух здавався не хаосом, а особливим різновидом порядку, зрозумілим лише тим, хто жив усередині нього.

Готель містився за кілька кварталів від видавництва. Номер був оплачений, документи оформлені, ключ-картка чекала на стійці. Алекс піднявся, залишив речі, прийняв душ і перевдягнувся. До зустрічі залишалося майже дві години. Він міг пообідати, пройтися містом або ще раз перевірити компанію, але натомість сів біля вікна й почав дивитися вниз.

За склом безупинно рухалися люди, автобуси, таксі, велосипеди, машини доставки. Місто жило з такою щільністю, що окрема людина зникала в ньому ще до того, як устигала стати помітною. Алексові спало на думку, що для угоди про зникнення авторства Нью-Йорк підходить краще за будь-яке інше місце. Тут щодня зникали тисячі імен, перетворюючись на посади, підписи, рахунки, договори, перепустки, картки й рядки в базах даних. Людина залишалася, але її походження більше нікого не цікавило.

За двадцять хвилин до призначеного часу йому зателефонували з приймальні й повідомили, що машина чекає внизу.

Офіс видавничого дому «Морроу» містився в старій діловій будівлі, відреставрованій так ретельно, що її вік перетворився на частину вартості. У вестибюлі збереглися темний камінь, латунні покажчики й високі вікна, але стійка охорони, турнікети та безшумні ліфти належали вже іншій добі. Алекс назвав своє ім’я, показав документ і отримав тимчасову перепустку.

На чотирнадцятому поверсі його зустріла молода жінка в сірій сукні. Вона відрекомендувалася помічницею Клер, запропонувала каву й провела до переговорної. Дорогою Алекс устиг помітити кілька робочих кабінетів, книжкові полиці, столи з рукописами та людей, які справді займалися видавничою справою. Один чоловік сперечався з кимось телефоном про строки друку, жінка біля копіювального апарата тримала аркуші з правками, за скляною перегородкою двоє працівників обговорювали обкладинку на великому екрані.