«Зайва стихія»

Вмикайте: Miley Cyrus - The Backyard Sessions - "Jolene" 

До відома тих, хто не боїться власної сили.
Назва: «Зайва стихія»
Автор: Олена Ковальчук
Жанр: романтичне фентезі, магічна академія, пригоди
Вікові обмеження: 16+
Для кого книга: для тих, хто любить магічні академії, сильних героїнь, небезпечні таємниці. 
Коли дар стає прокляттям.

Анотація

Я – Тіана Фаталь, маг вогню з незначним недоліком. У мене подвійний дар. Друга стихія – це вода. Вона неабияк ускладнює мені життя. Мене ненавидять усі маги вогню, а особливо спадкоємець престолу Семуель Орінські. У нас запекла війна майже від початку навчання. У мене нарешті з'явився хлопець, який не боїться мого ворога. Я маю план, як добре провести останній рік в академії.
Я – Семуель Орінські, маг вогню. Я люто ненавиджу Фаталь. Вона ганьбить усіх магів вогню. У мене є план, як зіпсувати її останній рік в академії. Але чому цього року вона стала ще більш привабливою? Це занадто ускладнює втілення мого плану.

''Діти мої, що ви знаєте про плани? Я маю свій. Не дякуйте. Ваша богиня Карісса''.

«Зайва стихія». А чи була вона зайвою?

Рецензія з невеличким зануренням у психологію.

Обережно, спойлери!

Знаєте, бувають книги, які читаються настільки легко, що ти навіть не помічаєш, як перегортаєш останню сторінку. А потім сидиш, дивишся кудись у стіну й розумієш, начебто все сподобалося, але хочеться трохи більше розібратись, що ж там було насправді.

Ось приблизно такі стосунки в мене склалися із «Зайвою стихією».

Магічна академія, різні раси, фамільяри, небезпечні пригоди, кохання, суперництво. Тут було багато всього, що я люблю у фентезі. Історія захоплювала, персонажі часом змушували усміхатися, а деякі сцени справді викликали захват.
Але що довше я думала про прочитане (багато часу знадобилось), то частіше поверталася до одного питання.

Було багато всього. Та чи було воно справжнім?

Тіана переживала цькування, тренувалася, відкривала нові здібності, закохувалася, боролася, перемагала. Здавалося б, перед нами повноцінна історія дорослішання.
Та чи відчула я, як вона змінюється?
І тут мені захотілося трохи відійти від звичайного книжкового розбору й подивитися на історію через психологію. Не тому, що хочу поставити персонажам діагнози чи знайти в кожному вчинку прихований сенс. Просто іноді саме психологія допомагає пояснити те, що ми відчуваємо під час читання, але не одразу можемо сформулювати.
І почати я хочу з самої Тіани.

Дівчина, яка навчилася бути сильною

Тіана — горда, вперта, зухвала, іноді настільки самовпевнена, що хочеться легенько стукнути її по лобі.
Але знаєте що? Мені подобаються такі героїні.Я не хочу, щоб кожна дівчина у фентезі була тихою, невпевненою й чекала, поки хтось прийде та пояснить їй, наскільки вона особлива. Тіана знає собі ціну. А якщо хтось раптом забуває, вона залюбки нагадає.
Проте за цією впевненістю мені хотілося побачити щось більше. Адже вона пережила цькування. Її інакшість стала причиною насмішок і неприйняття, навіть якого осуду зі сторони однолітків. І весь час мене переслідувала єдина думка:

Невже це не залишило в ній глибшого сліду?

І я припускаю, що її гордість — це не лише характер чи вогняна стихія. Можливо, це броня. Іноді людина настільки звикає захищатися, що згодом навіть не помічає, як перестає знімати обладунки. Вона усміхається, сперечається, тримає голову високо, а всередині все ще живе той самий страх бути висміяною.
Мені хотілося хоча б іноді побачити таку Тіану. Не зламану. Не слабку. Просто живу. Можливо, вона б насторожувалася від чужого сміху. Можливо, сумнівалася б у щирості нових знайомих. А можливо, навпаки, ще сильніше прагнула б усім довести, що вони помилялися.
І це не означає, що кожна людина після булінгу повинна поводитися саме так. Але мені хотілося зрозуміти, як цей досвід сформував саме її. Бо іноді найцікавіше в сильному персонажі не те, як він перемагає ворогів, а те, що відбувається, коли йому більше не потрібно ні перед ким удавати сильного.

Вода, яку ніхто не хотів приймати

А ось тут я взагалі могла б говорити годинами. Тіана має дві стихії. Дві!
І поки я читала, у мене постійно виникало бажання схопити її за плечі й запитати: «Дівчино, ти розумієш, який потенціал маєш?» 
Вона стільки часу присвячувала вогню, тоді як вода залишалася чимось небажаним, незручним, майже чужим. І я замислилася (мене підштовхнули до цієї думки): а що, як справа була зовсім не в магії? Що, як вода стала для Тіани нагадуванням про все те, за що її не приймали? 
Мені дуже подобається думка, що іноді ми відмовляємося не від того, що нам не потрібне, а від того, через що нас колись змусили соромитися себе.
У психології є поняття Тіні — тих сторін нашої особистості, які ми приховуємо, відкидаємо або не хочемо визнавати. І це не обов'язково щось погане. Іноді ми ховаємо власну ніжність, бо боїмося здатися слабкими. Іноді гнів, бо нас навчили бути зручними. А іноді навіть здібності, які колись зробили нас чужими серед інших. 
Для мене вода Тіани стала саме таким можливим символом. Частиною її самої, яку вона так довго намагалася не помічати. І тому мені хотілося, щоб її знайомство з водою було не просто черговим тренуванням. Щоб вона експериментувала, дивувалася, злилася, помилялася. Намагалася зрозуміти, де закінчуються можливості однієї стихії й починаються можливості іншої. Щоб одного дня усвідомила, вода ніколи не була її недоліком. Вона просто була іншою. І саме тому сцена зі щитом, коли Тіана захищається від Орінські, так сильно мене зачепила. Вогонь і вода поєдналися. Не сперечалися, не заважали одне одному, не намагалися довести, хто важливіший. Вони просто стали одним цілим. Я читала й відчувала захват.