7. "Полум'я кохання" Серена Давидова

Рецензія на твір Серени Давидової "Полум'я кохання" 87 сторінок

Фентезійна повість авторки Серени Давидової з перших розділів занурює читача у продуманий, детально вибудуваний світ, що нагадує середньовіччя з його законами, ритуалами й незмінною ієрархією. У цьому вигаданому світі свої назви місяців — як-от "студен", свої погодні особистості — на півночі тепліше, ніж на півдні, свої звичаї та система відліку часу — роки лічать зимами. І навіть королева — вміє перевязувати воїнам рани й готова підтримувати просту породіллю під час пологів. І водночас, попри казковість декорацій, уся суть — цілком реальна, земна: долі людей визначають не вони самі, а сильні світу цього.

Головна героїня, Хіль, починає свою історію з теплого сімейного кола: матір, яка навчає житейської мудрості, і батько, строгий, але щедрий. І все ж — саме він, у дусі звичаїв того часу, повідомляє доньці про весілля, заплановане за кілька днів. Її наречений — вартовий самого короля, на ім'я Грег. А що ж із Тіром — тим, кого Хіль кохала?.. Він ранить її словами, мовляв, вона лише "підстилка того, кого обере її батько". Удар у саме серце...

Тір був ніби претендент, але не носій справжнього. Його образ розкривається не словами кохання, а різкими фразами, в яких немає турботи. Натомість Грег — незважаючи на прихильність до іншої — діє шляхетно, не вторгається в простір Хіль, не вимагає. І саме така стриманість, така повага стає основою справжнього почуття.

Із цього моменту твір починає своє головне дійство — трансформацію почуттів і самих героїв. Бо весілля таки відбулося. А далі — нове життя, новий дім, нові знайомства. І несподівана відвертість Грега: він теж покохав іншу, тож пропонує бути просто сусідами під одним дахом. Але людські серця — не механізми. Там, де є увага, турбота й відвертість — поволі проростає довіра. І полум’я.

Ця історія про те, як зароджується справжнє кохання, навіть там, де, здавалося б, уже нічого не зросте. Воно пробивається крізь біль, образи, недовіру. Хіль і Грег проходять шлях від чужих людей до справжньої єдності. Ключовими тут є дрібниці: снігова кулька, що випадково влучає Грегу в око під час зимових розваг, і Хіль, яка раптово переживає — щиро, без примусу. У цей момент щось змінюється.

А далі — ще глибше. Пологи Астрід — нової знайомої, глибоко зворушують. Атмосфера тієї сцени густа, тривожна, пронизана болем і гідністю. "Жінки, що народжують — це не слабкість. Це нестерпна, неймовірна сила" — думає Хіль. І ми разом з нею.

А похорон ненародженої дитини?.. Сусідські діти, що несуть дерев’яні іграшки, витесані для того, кого ніколи не побачать. І той маленький меч — на прощання, аби воїн мав зброю в інших світах. Неможливо читати без грудки в горлі. Особливо зараз, коли на нашій землі також гинуть діти — не в казці, а насправді.

І на тлі всього — несподівані відкриття. Хіль дізнається, що жінка, яку вона вважала матір’ю, — не та, ким була. А її справжня мати загинула. Батько — учасник змови проти короля. І все, що було твердим під ногами, розсипається. Залишається лише одне — той, хто поруч. Грег. Його погляд. Його плече.

Це і є — полум’я. Не те, що спалахує миттєво. А те, що згорає в тобі поступово, освітлюючи глибину душі. Їхнє кохання — не з першого погляду, а з останнього. Не з іскри, а з попелу. Не з мрії, а з правди.

Інтимні сцени в творі — делікатні, щирі. Вони не служать заради пристрасті, а лише як продовження чогось справжнього. Діти, що народжуються в кінці, — як символ нового щасливого життя.

Цей твір — про те, як любов проходить випробування. Як вона народжується не там, де все зручно і просто, а там, де боляче. Там, де вчишся прощати, чути, тримати, не зазіхаючи. І, можливо, саме така любов — найпалкіша. І найсильніша.

Читаючи «Полум’я кохання», ловлю себе на думці: чи завжди ми самі обираємо того, кого кохаємо? Чи, може, іноді Любов приходить не як блискавка, а як полум’я — повільне, що визріває крізь попіл болю, через примус, крізь страх і навіть неприязнь?

Здається, авторка свідомо або інтуїтивно провела читача не звичним шляхом романтичної ідеалізації, а болючою стежкою дорослішання душі. Хіль не обрала коханого. Але і той, кого вона кохала, не витримав випробування почуттям. Його зруйнувала гордість, образа, злість. А той, хто не був обраний її серцем, став тим, хто обрав її душу — тихо, не нав’язливо, з повагою й терпінням.

Можливо, справжня любов — не та, що «вибухає» з першої миті, а та, що проходить крізь вогонь, стає зрозумілою через сльози, формується в мовчанні й зростає на ґрунті поваги. Можливо, є якийсь вищий задум — невидимий, але відчутний — у тому, що здається примусом. І те, що спершу виглядає як втрата свободи, виявляється — даром.

Бо ж буває так, що любов — не завжди з першого погляду, не завжди вибір серця з юності, а щось, що визріває у випробуваннях. І саме ці обставини, що здаються жорстокими, ведуть до того, що душі зустрічаються в істині.

Любов, не тільки приходить зі східної, брами, як сонце. Іноді вона входить через потайний хід, і лишається назавжди.

Чому варто прочитати “Полум’я кохання”?

Бо цей твір — не просто фентезі з романтичною лінією. Це — психологічна подорож, що тримає в постійній емоційній напрузі від першої до останньої сторінки. І лише в останньому розділі  та епілозі — як глибокий вдих після затяжного утримання дихання — ти відчуваєш, як важкий клубок у грудях розплітається в тепло.