"Дім втрачених ілюзій" Eva Lukyanova

Дисклеймер

Читання ― штука суб’єктивна.

Вирішила розпочати цей збірник рецензій з моєї найулюбленішої книги, бо … А чом би й ні? =)))

Маленька передісторія

З романом «Дім втрачених ілюзій» Єви Лук’янової я познайомилася сто років назад, немов у минулому житті, ще в далекому 2014 році (Єва, поправ мене, якщо це не так). Випадково натрапила на цей твір в мережі Вк, нині заблокованої. Так, перша версія цього шедеврального роману писалася російською. І так, я ще з тих динозаврів, хто читав НАЙПЕРШИЙ рукопис «Дому», тому читерю в очікуванні нових розділів, бо знаю всі основні детальки (ну, майже, бо, правду кажучи, Єва багато що нового додає в свіжу версію книги).

Стріть мені хто-небудь пам’ять, щоб я забула весь сюжет

і змогла насолодилася ним,

мов вперше

♥♥♥

Пам’ятаю, я тоді проковтнула написане за ніч, бо відірватися було неспромога:

✨️ сюжет динамічний, насичений різними подіями, де градус напруги тільки зростає;

✨️ красивий стиль написання;

✨️ персонажі яскраві (як головні, так і другорядні, а антаногісти так взагалі голову взривають);

✨️ описи шикарні, наповнені метафорами та химерними віньєтками;

✨️ психологізм тонкий;

✨️ гумор гострий; 

✨️ море крові та душевних мук;

✨️ ось-це-так-повороти не дають часу розслабитися, пробираючи морозом до самих кісток.

Усі ці пункти незмінні й досі.

Сюжет

«Дім втрачених ілюзій» ― продуманий до кожної дрібниці фентезі роман з незвичайним сюжетом.

Я читаю багато книг, але за останні 10 років в мої ручки ще не потрапляла книга, яка хоча б дрібку нагадувала «Дім». Ви ж знаєте, як це буває: сподобалася книга і ти починаєш шукати щось схоже, щоб пережити ТІ САМІ емоції.

Але «Дім» ― це унікальний діамант, який авторка постійно, безперестанку, відшліфовує.

Гучні мої аплодисменти!

♥♥♥

У романі два головних персонажі ― шістнадцятирічні Денис та Ксюша. Оповідь буде поперемінно змінюватися.

Книга розпочинається із загадкового Прологу, виконаного у вигляді листа, який може трішки ввести в оману, натякаючи, що далі будуть жахастики.

Але це не книга жахів, хоча жаских моментів,

які здорово полоскочуть нерви, тут буде предостатньо.

Важливими для розуміння сюжету є такі слова:

«Розгадай причину наших страждань і зроби так, щоб ми не загинули задарма. Знайди Норвела ― темноволосого блакитноокого хлопця, що прикидається гарною людиною. Знайди і вбий його замість мене. Він ― головна причина наших страждань»

Відчули знаки питання?

Що за хлопець? Чому він причина страждань? Навіщо його вбивати? Ці питання (і безліч інших) будуть переслідувати нас всю книгу.

І вже в наступній главі ми знайомимося з головним персонажем, який за описом ну дуже нагадує Норвела. От тільки звати його Денис.

Вже як місяць він не знаходить собі місця від кошмарів, які авторка не цурається смачно описати (як, власне, і все в романі). Йому сниться «таємничий мертвий ліс з видом на цвинтар і занедбаний старовинний замок». А ще красива незнайомка. «Всі її жести були просякнуті отрутою, настроєм вбивці, яка ось-ось має розправитися з жертвою». Кошмари Дена доповнює манія переслідування. А він ― хлопець не з боязкого десятку. Тоді чому його життя водномить стало таким нестерпним?

І ось це питання ― ЧОМУ? ― буде прослідковуватися через весь роман.

Як тільки розкривається одна загадка, з’являється інша і ти такий

я-нічого-не-розумію в хорошому сенсі.

Забавний факт: дівчача авдиторія просто шаленіє від Дениса, в тому числі й я ;) Хоча він поганий хлопець у прямому сенсі: хуліган, егоїст, злюка, забіяка… Харизматичний засранець, коротше. А от хлопчача авдиторія ядом плюється на Дениса! Щоправда, це триває зазвичай до половини книги, бо тоді стає більше відомо про самого Дениса, наприклад, що його негативним рисам є логічне пояснення, відкривається просто-таки жахлива таємниця його народження...