Рецензія на книгу Дієз Алго “Рука, що гойдає колиску”

Написано в рамках Марафону Тетяни Гищак.

Перед нами дебютний роман Дієз Алго, фентезі з середньовічним вайбом, як в одному з блогів авторка сама його характеризує. 

Тема твору — пошуки щастя двома не пересічними особистостями. 

В країні Бетанії важкі часи. Щойно закінчилася війна. Воїни повертаються додому. Старі звичаї стикаються з реформами, що проводить король. Магічні здібності серед людей хоч і не переслідуються, але не вітаються. Повертається у свої володіння і лорд Мірган Варан, якого всі вважали загиблим. Стараннями Ави, помічниці місцевого лікаря, він майже повністю одужує від ран і раптом дізнається, що у нього з цією цілителькою є спільна дитина. Мати Міргана любить маленького внука, вона мріє легімітизувати хлопчика і тому наполягає на шлюбі його батьків. Втім, у кожного з них є власні плани на життя, до того ж свого зв'язку з Авою Мірган не пам’ятає, а на шляху до шлюбу стає не лише його хворобливе кохання до красуні Іргіс, але й безліч інших причин та інтриг. 

Книга написана цікаво, з дотриманням законів жанру. Сюжет вибудовано послідовно. Втім, щодо вайбу можна посперечатися. Дія відбувається нібито в середньовіччі, а от характери героїв, їхні вчинки виглядають цілком сучасно. Те, що могло би надати роману історичного забарвлення — описи архітектури, інтер’єрів, побуту, одягу, зброї і таке інше, практично відсутнє. Втім, книгу це не псує, головне в ній — вчинки персонажів.

Головні герої відразу викликають симпатію. Вони обоє благородні, кожен має власну систему цінностей, яка відповідає найвищим нормам моралі. Кожен з них здатний робити правильні висновки, протягом роману вони обоє ростуть і розвиваються.

Цікаві тут і другорядні дійові особи, як позитивні, так і негативні. Кожен з них має свій яскравий характер. Із негативних на мене найбільше враження справила Іргіс — антагоніст Міргана “одна з найнебезпечніших хижачок з повною відсутністю будь-яких людських почуттів”, як пише про неї автор. Втім і Кертіс, маг, позбавлений моральних принципів, який є антагоністом Ави, теж описаний яскраво і правдоподібно. 

Всі події в книзі взаємоузгодженні, жодних логічних негараздів я не помітила. Єдине, що викликало зауваження — тавтологія по змісту. Протягом роману одні й ті самі речі пояснюються кілька разів, найчастіше спочатку в подачі автора, а потім в переказі когось із героїв. Цей прийом інколи використовується авторами для збільшення кількості сторінок в книзі, але насправді є нічим іншим, як помилкою і його краще уникати. 

Як в кожному хорошому творі ідея в цьому романі не одна. Найголовнішу автор подає відкритим текстом — рука, що гойдає колиску, керує світом. Ця думка не нова в українській літературі. Мені на згадку відразу прийшла п’єса Володимира Винниченка “Закон*. Однак, по відношенню до книги Дієз Алго, я додала б до цієї ідеї ще трохи свого бачення: рука, що гойдає колиску, не ховає в рукаві зброї. Також в книзі піднімається питання, надзвичайно актуальне на даний момент: чи дозволяється людині по праву сильного чинити все, що заманеться? І дуже втішає висновок, зроблений героїнею: моральні принципи людини повинні бути тим вищими, чим більше їй дано від природи.

Книга читається легко. У автора приємний стиль. Із незрозумілих речень трапилося лише одне: “… ніби повернулося колесо часу і розставило все на свої місця, тільки деякі маріонетки виросли і тепер займають інші клітинки”. Як я можу здогадуватися, тут мається на увазі порівняння з великим середньовічним годинником, в якому навпроти цифр відкриваються віконечка і з’являються різноманітні персонажі. Втім, це лише моя здогадка, в тексті про це а ні слова. Якщо ж вона вірна, то це не маріонетки, а механічні фігурки і віконця, а не клітинки. А взагалі було б варто пояснити цю обставину в тексті, бо здогадки це не те, чим мають займатися читачі. 

Книга за допомогою штучного інтелекту не перевірялась. Із помилок я помітила декілька росіянізмів на кшталт:  

- обезболення - знеболення; 

- лязг металу - брязкіт металу.

Кілька виразів, калькованих з російської:

- серце б’ється о ребра - об ребра;

- прийшла в себе - прийшла до тями, отямилася;

- прийду до тебе вечором - прийду ввечері;

Із дрібниць — пропущені букви та орфографічні помилки:

- в’їзджаємо - в’їжджаємо (повторюється неодноразово);

- підімайся - піднімайся або підіймайся, тощо.

А от наступна помилка, хоч і виглядає дріб'язком, насправді є дуже важливою. Це дефіси на початку діалогів. За правилами української мови тут мають стояти широкі тире, як і всередині діалогів. Видавництва, та й багато читачів звертають на це увагу. Виправити подібний негаразд можна за допомогою штучного інтелекту, паралелько він допоможе з орфографією та одруківками. 

Ну і наостанок хотілося все ж таки остаточно з’ясувати питання з ім’ям мозгульської принцеси. Авторка назвала її Айгуель, але в тексті чомусь постійно виникає Айгуль (ми вже переписувалися з Дієз Алго з цього приводу). Моя версія — це Т9 так забавляється, тому що ім’я Айгуль є в словнику, а Айгуель – авторська вигадка. В будь якому разі, помилкове ім’я знову неодноразово спливає в розділі 53, прошу Дієз звернути на це увагу.

Ще не можу не відмітити одну обставину: роман збагачено чудовими ілюстраціями в стилі арт деко. Для книги, що нагадує старовинний лицарський роман це саме те, що треба.  

Отже, по закінченні читання, я роблю висновок, що роман “Рука, що гойдає колиску” — дуже пристойний авторський дебют і вартує всіх тих зірочок, що подарували йому читачі. До них я доєдную свою вподобайку і бажаю авторці подальших успіхів у творчості.