Рецензія на роман Наталії Савінової “Втекти від паладина”

13.09.24

Написано за власним бажанням.

Люблю я оригінальні твори. Щоб сюжет не під копірку і герої характерні. А якщо ще й стиль у автора приємний, це взагалі для мене  свято. Втім, ви про це і так знаєте, бо хороших книжок я прорнцензувала немало. І от, натрапила, цілком несподівано, на ще одну.

Знайомство з творчістю НАТАЛІЇ САВІНОВОЇ я почала з її дебютної книги ВТЕКТИ ВІД ПАЛАДИНА. Цей невеликий за об’ємом твір, написаний в жанрі фентезі, входить до циклу “Страшні казки”.

Про що ця книга? Про те, якою шкідливою може бути впертість, про невміння довіряти оточуючим, про кохання, яке долає смерть. Саме останнє я визначила як ідею твору. 

Героїня книги, молода рабиня на ім’я Алія, відчайдушно мріє про звільнення, однак, за крок до свободи опиняється у владі жорстокого господаря, який має намір перетворити її на сексуальну іграшку. У Алії є план, вона хоче вирватися за межі світу де панує рабство і розраховує на допомогу родички, яка колись подолала складний шлях до волі. Але для цього треба спочатку дістатися до печери мерця Ревена, який  переводить втікачів у місто омріяного щастя. 

Алія тікає від хазяїна, той кидається в погоню і практично наздоганяє її. Але дівчина встигає попросити захисту у паладина, істоти, до якої з подібним проханням звертатися взагалі безглуздо. Більш того, щоб на повертатися в рабство, Аляія готова померти від його руки. Як не дивно, чоловік погоджується допомогти, незважаючи на те, що дівчина порушила всі мислимі правила спілкування з йому подібними. Так Алія опиняється в домі Арімана Беліал Дагона, коханця Смерті, який раптом визнає дівчину своєю життєдайною, тобто жінкою, здатною не лише народити спадкоємця, але й підтримати паладина своєю енергією. 

В обіймах Арімана Алія пізнає справжнє щастя, і все ж мріє про свободу. На ній більше немає рабського нашійника, поряд з Аріманом їй добре, паладин здатний захистити її, але думка про волю засіла в голові Алії ідеєю фікс. Вона покидає дім свого захисника і таки досягає мети - потрапляє до печери мерця, провідника в Славне місто. Що було далі, ви дізнаєтесь, прочитавши роман, а я хочу поговорити про сюжет і героїв.

В центрі уваги читача знаходяться три персонажа - Алія, Аріман і Ревен. Щоб показати у взаємодії цих трьох героїв автор звертається до цікавого прийому. Сюжет, аж до розв'язки, подається як спогади головної героїні. І лише розв’язка переносить читача в теперішній час. Ці спогади надзвичайно цікавлять Ревена, саме їх він хоче одержати в нагороду за те що проведе дівчину в Славне місто. Він постійно спонукає її пригадувати, і саме в цьому розкривається його суть. Читачу швидко стає зрозумілим, що таким чином Рейвен не просто задовольняє свою цікавість, але й  підживлюється. Втім, навіть попри всю безпринципність поглинальника, Рейвен намагається попередити Алію, що нічого доброго у Славному місті її не очікує, пояснює, що це дорога в один кінець, примушує зрозуміти, що вона обрала хибний шлях, тікаючи від свого щастя. Марно. “Свобода”, сенсу якої Алія не розуміє, застить їй очі, вона наполягає на переході. Нічого дивного, що, потрапивши туди звідки немає вороття, дівчина швидко розумнішає і шкодує за втраченим. 

Аріман, загадковий паладин, його характер теж розкривається в діях. Всім відомо, що паладини не здатні кохати, а цей ще до того є улюбленцем самої Смерті. То чому його поведінка настільки дивна?  У Арімана цікава історія життя, але ще цікавіше сьогодення, у якому він йде проти всіх устоїв свого суспільства.  Заради жінки яка, з точки зору оточуючих, зовсім йому не підходить, цей чоловік, “не здатний кохати”, віддає всього себе. 

Розв’язка у історії надзвичайно цікава. Спочатку я думала, що тут буде щось на кшталт Орфея і Еврідіки, але фантазія автора перевершила грецьку міфологію. 

Про фінал можу сказати одне - він саме такий, як і має бути у подібної книги і відповідає всім законам жанру. Ідея твору розкрита повністю.

Жодних логічних помилок у тексті я не виявила, і все ж одне питання у мене виникло. В тегах заявлено довірливу героїню, але вся поведінка Алії свідчить про її недовіру. Так, вона спокусилася казками про Славне місто, але після втечі не довірилась ні Аріману, ні Ревену, натомість проявила дивовижну впертість у своїй омані. То може там просто пропущена частка “не”? 

Ще одне зауваження стосується анотації. Вона цікава, але видає практично весь зміст твору і надто вже нагадує спойлер.

Мова роману - переклад з російської. Непоганий, але все ж таки не досконалий. Втім, капцями кидатися не буду, оскільки знаю, що саме зараз автор активно працює над редагуванням.

Роман має вікове обмеження 18+. 

Гадаю, ця чуттєва історія з глибоким змістом неодмінно сподобається любителям фентезі, а поціновувачі еротики знайдуть в ній ще й кілька гарячих сцен.

З задоволенням рекомендую цей твір для читання моїм підписникам.

Бажаю Наталії Савіновій подальших успіхів у творчості і закликаю підтримати її підпискою та вподобайками.