Відгук на оповідання Олександри Мерафор “Подарунок для тебе”

Різдвяне оповідання саме те, що необхідно людині в літню спеку,  вирішила я, коли мені на очі потрапив твір Олександри Метафор ПОДАРУНОК ДЛЯ ТЕБЕ. 

Хоча творів Олександри я  раніше не читала, не можу сказати, що автор був мені зовсім не знайомий. Деякий час тому Олександра Метафор звернула на себе увагу яскравими рецензіями на МАРАФОНІ ТЕТЯНИ ГИЩАК, отже я знала заздалегідь, що побачу цілком пристойну українську мову і текст без помилок. І все ж, попереду на мене очікувало відразу кілька сюрпризів. 

По-перше оповідання виявилось не казкою, чого підсвідомо очікуєш від різдвяного твору, а цілком життєвою історією. По-друге, події відбуваються зовсім не в Україні. По-третє описано було все настільки живо, що у мене не виникло жодного сумніву у правдивості цієї оповіді. 

Дія відбувається в Словаччині. Дівчина на ім’я Мішка - волонтер. Вона допомагає розвозити по будинках для літніх людей (в Словаччині вони мають назву доми сеньйорів) різдвяні подарунки, зібрані дітьми і дорослими. Над особистим життям Мішка не надто замислюється. Вона, хоч і вправна господиня, переймається більше допомогою іншим - надає свою квартиру під склад (нагадаю, перед найголовнішим в році святом!), розвозить подарунки на власній машині, допомагає сусідам придивлятися за дітьми.

Образ Мішки я вам описала, мені він надзвичайно імпонує, гадаю і у вас складеться про неї позитивне враження. Але є в оповіданні ще один герой, про якого я хочу поговорити. Це Якуб, який здав свою немічну матір у будинок престарілих. 

Уявляю, що ви зараз відчули, але прошу не поспішати з висновками. Не забувайте, що дія відбувається в сучасній Європейській країні де подібна турбота про старість є нормою і обставляється зовсім  не так, як ми звикли бачити у себе. Там людина, яка не здатна забезпечити адекватний догляд своїм стареньким,  може скористатися допомогою держави і бути впевнена, що батькам у домі сеньйорів буде краще ніж удома.  Багато хто в Європі вдається до цього, але далеко не всі вчиняють так, як зробив Якуб. Бо він не просто віддав матір до притулку, він сам пішов туди працювати, щоб весь час бути поряд.

Напевне, якби Мішка та Якуб зустрілися, їм вдалося би швидко порозумітися. От тільки пересіктися їм жодним чином не вдається. 

Однак, Різдво на те й Різдво, щоб траплялися дива. Воно і сталося. А от хто і як його влаштував, ви дізнаєтесь, прочитавши оповідання.

Ідею твору я визначила так: 

• Кожен може стати ангелом для інших. Для цього треба лишень думати не тільки про власні інтереси, але й віддавати часточку душі тим, хто живе поряд.

Гадаю, ця історія сподобається всім без винятку. Цей коротенький твір несе в собі таку хвилю доброти, демонструє такі приклади людяності, що не залишить байдужим нікого з читачів. Я з задоволенням порекомендую його своїм підписникам.

Щодо граматики маю одне зауваження. Жіноче ім’я Мішка в давальному відмінку правильно пишеться не Мішкові, а Мішці. Якби був Мішка чоловік, було б Мішкові.

Дякую Олександрі Метафор за чудові емоції, що породив її твір і бажаю подальших успіхів у творчості. 

***

Дякую всім, хто завітав до мене на вогник, а також поставив лайк і залишив коментар.