Рецензія на роман Ірини Скрипник "100 днів на острові"

19.04.24

Цього разу пропоную вашій увазі рецензію написану на прохання автора. 

Читаємо книгу Ірини Скрипник “100 днів на острові”.

Автор пропонує нам фентезийную історію, яка починається з того, що в звичайну сувенірну крамничку приходить дивний відвідувач і повідомляє хлопцю на ім’я Віктор, несподівану новину. Виявляється, далекий іноземний родич, помираючи, заповідав Віктору якийсь скарб, захований в скрині на тропічному острові. Чомусь відвідувачу дуже треба, щоб Віктор прийняв ту спадщину і вирушив шукати скриню. Заради цього він погоджується навіть доставити хлопця на острів гелікоптером за власний кошт.  

До поїздки Віктор ретельно підготувався, але через містичні обставини, пов'язані з погрозами, що надійшли від морського чудовиська,  залишається без всіх своїх речей, в самих лише плавках. Втім рук він не опускає, облаштовується як може, і знайомиться з ще одним дивним створінням -  морською відьмою. Між героями зароджуються романтичні стосунки. Через що пошук скрині відкладається на деякий час.

Що автору фантазії не позичати, стає зрозумілим відразу. Сюжет закручується з перших рядків. До  власних вигадок, Ірина додає в оповідь відомі казки. Це цілком припустимо у фентезі і приваблює багатьох читачів. Тут згадуються і Рапунцель з Білосніжкою, і Русалонька неабияк впливає на перебіг подій, і навіть джинн, тобто демон,  у вигляді диму з’являється. На перший погляд сюжет виглядає сумбурно, а дії героїв не зовсім адекватними, але не треба робити передчасних висновків.  Все пояснюється ближче до розв’язки і стає цілком зрозумілим, коли автор розкриває, що саме було в тій скрині, чому воно там опинилося і який має вплив на оточуючих. Мушу визнати - розв’язка у твору цілком пристойна,  а хепі енд неабияк потішив. 

Однак і зауваження у мене є. 

Читається роман важко. Сприйняття тексту ускладнює наявність величезної кількості метафор і виразів, зачасту не надто влучних, а інколи і зовсім беззмістовних. Відчувається бажання автора прикрасити текст, але, що занадто, то не здраво. 

Щоб не бути голослівною наведу кілька прикладів.

“Лопаті вертольота малюють візерунки в повітрі як перо величезного птаха.” Як це зрозуміти? Гелікоптер не літак, він не залишає сліду в повітрі.

“Під відданою обісяною тьмяністю, небесна вежа місяця розпочала свій безсмертний шлях…” На мій погляд цей вислів позбавлений будь-якого сенсу. 

Метафори мають бути зрозумілими і взагалі мати сенс, або краще їх не використовувати.

Ще кілька висловів, зміст яких залишився поза моїм розумінням: “витончена смерч морського царства” і “лісові шепітніки”. Що воно таке? 

А що таке “алмазний діамант”? Хоча це, скоріше, можна віднести до тавтології, разом із “дзеркало віддзеркалювало” і “м’яко пом’якшують”.

Також текст рясніє протиріччями і логічними помилками.  Наведу лише декілька.  

Вертоліт приземляється на берег, але табір свій Віктор розкладає на пласкій вершині гори. Яким чином він туди дістався і доставив свої речі, якщо наступного ранку спускається до моря, використовуючи альпіністське спорядження?

По сюжету всі речі Віктора дивним чином зникають, він залишається на березі в самих трусах. Для захисту від ворожих створінь робить кам’яний молот і починає будувати дім з огорожею. Пізніше будує пліт із пальмових стовбурів. Питання: чим рубає дерева, якщо не має навіть ножа?

Опису острова приділяється багато уваги. В переписці автор наголосила, що острів існує насправді і його опис відповідає дійсності. Тому мене зацікавило, чи водяться на подібних островах дикі тварини, ревіння яких чує Віктор, і солов’ї, які йому солодко співають. Ні, не водяться. Солов’ї мешкають у Північній півкулі, а хижакам, які можуть ревіти,  в такому обмеженому просторі просто не вистачає харчів. 

Що стосується підводного царства. Оскільки це фентезі, напевно все ж можна припустити, що плаваючи під водою без маски, Віктор чітко роздивився все навколо, хоча попервах у мене це викликало сумнів, а от наступна цитата явно видає помилку автора:

“Вона насилу відкрила очі, відчуваючи струмок свіжого повітря, що проникав в її підводну печеру.” Нагадаю: дія відбувається під водою.

По мірі читання мене дещо бентежила наявність на титульній сторінці позначки 18+, бо нічого такого, що підпадає під вікову заборону, я не бачила, але ближче до фіналу стало зрозумілим, що обмеження виправдане.

Заявленому жанру твір повністю відповідає і міг би зацікавити  любителів, але варто було б  все ж таки піддати його літературній редакції. 

Ірина Скрипник, безумовно, обдарований автор. Вона спілкується чудовою українською мовою. Гадаю, помилки її походять від надмірної старанності. Тому ризикну ще раз повторити пораду, яку залишила під книгою. 

Не старайтеся прикрасити кожне речення в творі. Не роздумуйте і не вигадуйте нічого зайвого, пишіть так, як говорите. Якщо впораєтесь з лексичними і стилістичними помилками, то і логічних відразу поменшає. 

Бажаю успіху.