Відгук на оповідання Елізи Донцової "Передноворічне видіння"

02.04.24

Найкращий спосіб пошити рецензента в дурні це подати твір на марафон, а потім переробляти його кілька разів. 

Оповідання “Передноворічне видіння” я перечитувала тричі. Перший раз ще до того як подала заявку на рецензування, потім в процесі написання рецензії, і нарешті, перед тим як опублікувати свої враження.  Не скажу, що це було обтяжливо, бо автор пише легко, але я всяк раз бачила в тексті щось нове, бо кожен наступний варіант відрізнявся від попереднього. Перед виходом блогу неодмінно передивлюся твір ще раз, проте вже не впевнена, що ви побачите там те саме, що і я. 

Відразу скажу - я нічого не маю проти, якщо автор працює з  текстом, тим більше коли з нього зникають зайві сцени, русизми і помилки. Але аналізувати твір, що перебуває  в процесі переробки - остання справа. Тому рецензія моя перетворилась на відгук, а розповім я в ньому про своє найперше враження, яке від авторських вдосконалень не змінилося. 

Отже найперше, що прийшло мені в голову при читанні,  що бачу я перед собою зовсім не коротеньке оповідання, а початок якоїсь набагато довшої історії, можливо навіть великого роману, нашвидкоруч перероблений для новорічного конкурсу. Чому виникла така думка? А тому що текст на сім сторінок включає  подробиці, які жодним чином не пояснюються в тексті. Наприклад момент зі здачею креслень. Чому складні креслення треба здавати в затишний магазинчик? Адже саме там, як заявлено автором, працює героїня. Між ким і ким вона посередник, якщо так прискіпливо ставиться до помилок кресляра? Припускаю, що пояснення могло знайтися в подальшому,  якби твір був більш об’ємним. 

А ще  в оповіданні не висвітлюється те, що там напряму мало би бути. Наприклад, чому у Мії хворі ноги. Що з нею сталося, що призвело до каліцтва? В пролозі до роману про таке можна і не повідомляти, щоб читачеві і в подальшому було цікаво. А от в оповіданні  треба зазначити неодмінно, інакше відчувається незавершеність.

Ще один нюанс - деякий перекос сюжету. Найбільш напружений момент (падіння Мії і знайомство героїв) тут передує  розвитку подій і виглядає як кульмінація, хоча насправді нею не являється. Момент, коли Балтомир розуміє, що зустрів істинну пару (це не спойлер, про це заявлено в тегах) мав би бути самим хвилюючим в творі. Адже це і є справжня кульмінація. Але він, в порівнянні з зустріччю, виглядає вкрай блідо.

Припускаю, що автор таким чином намагалася утримати напругу задля того щоб вразити читача наприкінці. І дійсно, вразила - опис подій різко  змінюється розв’язкою, яка займає лише сім рядків. 

Отут мене спіткало справжнє розчарування. Якби це був роман, я з задоволенням читала б його далі. А так…  практично непомітна кульмінація і куца розв’язка, що свідчить лише про нерішучість головного героя,  жодним чином не втішили.

З огляду на те, що Еліза весь час повертається і вдосконалює свій твір, припускаю, що і вона відчуває його незавершеність. То чом би не створити повноцінну історію кохання відьмочки-калічки і благородного дракона? Впевнена, читачеві було б цікаво. У Елізи Донцової є всі можливості для цього, бо вона талановитий автор і володіє чудовим літературним стилем. Гадаю, її наступне новорічне оповідання, ретельно опрацьоване ще до початку конкурсу, здатне претендувати на перемогу.

Я бажаю Елізі успіху і підписуюсь на  її сторінку. Чекатиму. А раптом в майбутньому пощастить дізнатися, як склалися відносини Мії та Балтомира і чи вдалося йому зробити її щасливою?

P.S. Як і передбачалося, за четвертим разом я знову побачила змінений варіант. Мушу віддати належне - зусилля автора призвели до значного покращення твору. Хоча, якщо дозволите, зроблю маленьку підказку. 

Коли Балтомир потискає Мії руку, він представляється їй вдруге, хоча вона вже знає його ім’я, і навіть зверталася за ним. Може нехай краще повідомить, що він дракон і назве своє повне ім’я з  титулом? Вигадайте для нього щось карколомне, що вразить читача, нехай буде, наприклад,  принцем, або посланцем драконячого правителя. Це повністю вкладеться в закони жанру, а кульмінації надасть сили.

І повторюся ще раз. В такому вигляді, як є, це оповідання може стати чудовим прологом для роману.