***

– Ось тобі і Гудвін Великий та Жахливий, – розчарувався Тім.

– Та ти теж, знаєш, зовсім не Еллі, проте прифрантився як на свято – чолов'яга, у точнісінько такому ж класичному костюмі й циліндрі як у Тіма, високо на аморфному дереві пристукнув підборами лакованих туфель.

– І ніякої доріжки з жовтої цегли, – поскаржився Тім. – У вас тут взагалі немає кольору, все сіре. Як зробили?

Тімів близнюк сидів на одному з обрубків вельми почварного дерева, на його гладенькій корі огидно виступали бугори. У дерев буває целюліт? Воно нагадувало каліку, якому ампутували всі кінцівки. Якби існувала людина з п'ятнадцятьма-двадцятьма руками-ногами. Крона мутанта щезала чи за межами намету, то чи у волокнах сірої димки. Силуети сусідніх дерев лише вгадувалися, але не визирали із задушливої імли.

– Зробили що? – чоловік звісився нижче, і точна копія Тімова циліндра злетіла додолу.

– Ліс всередині намету ще й чорно-білий. Я можу зрозуміти дзеркала, фотошпалери й дим-машину, але все чорно-біле? Це як? – Тім покліпав очима, щоб переконатися, що кольору дійсно немає.

– Значить, ти так бачиш. Ти не художник, випадково? – близнюк весело махав ногами у повітрі.

– Електрик я, – чоловік вирішив обійти дерево навкруг.

Коли його очі звикли до освітлення, Тім помітив, що на місці зрубаних гілок утворилися очі. Кора химерно складалася в повіки, а круглі зіниці чергувалися з вертикальними котячими. Тіму стало зимно під їхніми поглядами, і він вирішив повернутися до єдиної живої істоти в цьому ідіотському атракціоні.

– Ось ти де! – близнюк, здається, зрадів його поверненню. – Давай своє бажання і виходь. Ми вже закриваємося.

– Та немає в мене бажання. – Тім поколупав кінчиком туфлі опале листя і переконався, що стоїть на землі, а під нею зміїться коріння окатого дерева. – Я просто подивитися зайшов, поки дружина зводить дітей в туалет. На ярмарках завжди щось смачне підсипають в лимонад – так продається краще.

– Всі тебе обманюють, Тім, ми зрозуміли. Ти бажання будеш загадувати? Або хоч запитаєш, чому я так схожий на тебе? – людина на дереві, якого афіша розрекламувала як Великого та Жахливого Гудвіна (ну що за непотріб?), явно занудьгував.

Тім ступив майже впритул до стовбура целлюлітного дерева і подивився вгору.

– Я звідси не скажу, наскільки схожий, а ти не спустишся. Але я таке по телевізору бачив. Зовні камера, ви мене зняли, а поки я йшов вашим димно-дзеркальним лабіринтом, тебе швидко переодягли і нафарбували, – пояснив Тім. – Показували, як жінка собі обличчя президента нашого малювала, так що не здивували.

– А я ось зрозумів, чому ти бачиш все сірим, Тім, – нудьга Гудвіна переросла в роздратування. – Хочеш, я розмалюю все?

– Я хочу зрозуміти, як ви так дзеркала розставили, і чого все чорно-біле – через спеціального диму або прожектори які хитрі? – Тім знову відмахнувся від свого близнюка і покрокував кудись в туман.

– Це твоє бажання? – долинуло ззаду.

– Вважай, що так, – Тім махнув рукою Гудвину і одразу ж налетів носом у скло, за яким крізь туман розглянув криву дзеркальну стіну. Чоловік переможно хмикнув і покрокував до виходу з намету.

Гудвін зістрибнув з дерева і стер з лиця риси Тіма. Запрацювали вентилятори. Згасли прожектори, люди в уніформі з логотипом ярмарку відключили дроти від мережі. До Гудвина підійшов старий у замурзаному комбінезоні.

– Через одного недотепу весь світ чарівництва позбавляти? І куди тепер вентилятори, дзеркала ці дівати? І інших без бажань залишили, – старий похитав головою.

– Та задовбали, – Гудвін з досадою стусонув ногою циліндр.