6.

Гнат йшов на стільки швидко, на скільки міг. Він хотів хутчіш потрапити додому, залізти у тепле ліжко, під ковдру і забути про це жахіття. Чи ні? Хлопець зупинився і оглянувся. Тіло Василя нерухомо лежало на капоті автомобіля.

–Заслужив, – поправив він окуляри, шепочучи. – Такі як він варті смерті...

«Чи ні? Василь був покидьком і навряд чи з нього виросло б щось путнє. Він міг би стати, у кращому випадку, дрібним злодюжкою, а у гіршому – потрапити за ґрати через розбій чи навіть убивство. Може це і є збавлення від...»

Смартфон забринів у кишені, вирвавши Гната з роздумів. У повідомленні було написано:

«Йди».

Хлопець роззирнувся навкруги та пішов геть. І зробив він це вчасно. За мить неподалік загули сирени, а незадовго вулиці освітили сині та червоні вогні мигалок.

Знову завібрував смартфон.

«Готовий йти далі»?

«Куди»?

«До справедливості».

«Не певен»...

«Вибір за тобою. Іншого шансу не буде».

«Не правильно це якось. Не можна забирати життя людей».

«Вони ж твоє забрали. Чи ти думаєш, що завтра про відео в загальному доступі усі забудуть»?

«Я не знаю».

«Вирішуй. Якщо наважишся, то приходь о 24.00».

Одразу ж прийшло повідомлення з геоданими. Гнат довго не наважувався перейти за посиланням, та все ж натиснув на екран. Навігатор видав час, сім хвилин. Хлопець знав де знаходиться це місце. Він поклав смартфон в кишеню і пішов.

«Я ж не роблю нічого поганого. Мені потрібно лише знаходитись неподалік. А вони справді зіпсували моє життя. Мене й так усі цькували, кому не лінь. А після цього відео, усе стане значно гірше. Але я стерплю. Час пройде і про мене знову забудуть. Я їм набридну. І ми врешті підемо з Галею на каву. Можливо вона навіть мене поцілує».

Але Гнат одразу прогнав від себе останню думку. Йому вистачало й того, що дівчина була поруч і добре до нього ставилася. Хлопець мріяв про поцілунок, хотів, щоб він відбувся, але… боявся. Боявся, що Галя відштовхне його, боявся, що не поцілує, боявся, що серце його розіб’ється.

Хлопець прийшов на призначене місце. Він став перед невеликим будинком в приватному секторі. Світло у вікнах не горіло. Миготів лише телевізор. Гнат глянув на годину. До двадцять четвертої ще було достатньо часу. Але він терпляче дочекався назначеної години. Що мало трапитись далі, не знав.

Через шум дощу Гнат подумав, що йому почулось, як камінець влучив у вікно. Але коли дзенькіт повторився кілька раз поспіль, переконався, що це було насправді. Вікно прочинились і з нього виглянув Юрко.

–Кому там кинути? – він роздивився навколо і його погляд зупинився на Гнатові. – Жирдосе, це ти?

Хлопець стояв нерухомо на тому місці, яке визначив для нього незнайомець з мережі. До вікна було не більше десяти кроків. Але хто і звідки жбурляв камінці, хлопець так і не зрозумів.

–Якого біса ти приперся посеред ночі, придурок? Мало отримав сьогодні? Хочеш ще? Чого мовчиш?

Гнат не відповідав, але з місця не зійшов. Десь глибоко в душі він надіявся, що прокинуться батьки Юрка і весь цей жах припиниться. Та він не знав, що вони уже кілька годин спали в п’яному угарі.

Юрко вийшов через двері з биткою в руках. Він рухався швидко і був налаштований вороже.

–Я зараз тобі розчереплю твою жирну макітру, – наблизився він і замахнувся.

Гнат примружився і рефлекторно підняв руки, щоб захиститись. Коли здавалось, що удар уже неминучий, хлопець почув хрип. Він розплющив очі і опустив руки. Обличчя Юрка знаходилось просто навпроти Гнатового. Битка випала з його рук і він почав хаотично царапати собі шию. Навіть у темряві Гнат побачив, як очі Юрка наливаються кров’ю. Він задихався, хапав повітря, немов риба викинута на берег. Зашморг стискав його шию, в’їдався в плоть, поки Юрко не перестав пручатись, а тоді й дихати. Бездиханне тіло впало на мокрий асфальт. Позаду стояла кремезна постать у чорному дощовику з капюшоном на голові.

–Хто ти? – запитав Гнат.

Незнайомець простягнув руку. В ній був чорний невеликий предмет. Хлопець узяв його.

–Що це?

Постать в чорному підняла смартфон і постукала по екрані вказівним пальцем. Потім розвернулась і попрямувала у дощ в якому і розчинилась.

Гнат роздивився предмет, який отримав від незнайомця. Він намацав кнопку і натиснув на неї. З ручки вискочило гостре двостороннє лезо.

«Готовий продовжити»? – з’явилось на екрані смартфона.