5.

Гнату, за своє життя, довелось пережити безліч різноманітних принижень. Від кпинів і образливих прізвиськ до закидання чимось гидким і стусанів. Та цей випадок перетнув усі межі. Хлопець дошкандибав додому, переборюючи біль та сором. Галя допомагала Гнату, як могла, хоч сама припадала на травмовану ногу. Її нижня губа тріснула і кров на ній запеклась. А хлопець дивився на Галю і картав себе. За те, що він не зміг заступитись за неї, за те, що він такий слабкий, за те, що він настільки недолугий, за те, що їй довелось постраждати через нього. А вона могла собі спокійно жити, якби не зв’язалась з ним. З невдахою із невдах. Як винагороду за дружбу, Галя отримала розбиті коліна і губу.

Гнат, як і завжди нічого не розповів мамі. Він не любив жалітись. Що від цього зміниться? Тож хлопець сказав, що все гаразд і сів за уроки. Після того перейшов до улюбленої ігри. Тут він був сильний і хоробрий, тут він міг постояти за себе. Та не встиг Гнат завантажити гру, як помітив повідомлення, яке прийшло на електронну пошту. Він відкрив лист. Там було посилання на  відео з сьогоднішніми знущаннями. Гнат перейшов за посиланням. Він одразу ж поставив програвач на паузу і глянув на кількість переглядів. За три години після опублікування воно зібрало, без малого, сто тисяч.

«Люди люблять жорстокість, тому що самі такі, – думав Гнат. – Всередині вони черстві та байдужі. Люди люблять дивитись на чужі страждання, насолоджуються ними, самостверджуються за їхній рахунок».

Хлопець прочитав лише перші коментарі до відео і заскреготав зубами. Такий жах був написаний, такий потік ненависті та зверхніх насмішок.

Гнат закрив вкладку з електронною поштою і завантажив гру. Тут він виллє злість на своїх ворогів. Сьогодні він уб’є Тараса. О! Як він цього хотів.

Раптом на екрані, у верхньому правому кутку, просто в грі, вистрибнув напис:

«Привіт»!

–Я таке може бути? – придивився Гнат.

«Якщо є бажання, можна зробити все».

«Як ти вліз у мій комп»?

«Спочатку привітайся».

«Привіт».

«Інша справа. Я багато чого можу».

«Що тобі потрібно»?

«Не правильне запитання. Що потрібно тобі»?

«Нічого і ні від кого. Навіщо запитуєш»?

«Терпіти не можу тих, хто ставить себе вище за інших».

«Життя несправедливе».

«Так і є».

«То про що йде мова»?

«Про відновлення справедливості».

«Тобто»?

«Хочеш дізнатися»?

Гнат на мить завагався, але тоді набрав на клавіатурі:

«Так».

«О 23.00 на призначеному місці».

«Якому»?

«Геодані отримаєш на смартфон. Все відбудеться лише за твоєї присутності. У іншому випадку ми більше ніколи не спишемось».

«Буду».

Телефон бринькнув рівно о двадцять другій. Гнат відкрив вкладку. Прапорець показував на знайоме місце. До нього було не більше, як десять хвилин ходу. Хлопець прочинив двері і виглянув з кімнати. Мама уже придрімувала перед телевізором. Зазвичай вона уже міцно спала до двадцять третьої, адже на роботу прокидалась о п’ятій ранку. Це було Гнату на руку.

Він прийшов у призначене місце за п’ять хвилин до двадцять третьої. Погода була огидна. Рясний дощ, здавалось, і не думав вщухати.

–Ллє, як з відра, – прошепотів Гнат, поправляючи капюшон. – Якого біса я сюди прийшов? Тут жодної живої душі.

Лиш встиг він це сказати, як скрипнула хвіртка і на вулицю вийшла темна постать. Вона попрямувала тротуаром, прикриваючись зонтиком від дощу. Гнат прищурився і побачив, як миготять у темряві білі кросівки. Вмить, світло фар пробилось крізь пелену дощу і вихопило людину з обіймів ночі. Перехожий зупинився, прикриваючись рукою. Далі усе було, як в грі: рев двигуна, завивання шин і автівка помчала з шаленою швидкістю.

–Ні! Ні! – кинувся до перехожого Гнат.

Але, що він міг зробити? Автомобіль зніс людину і втиснув у мурований паркан. Пішохід закричав, але вмить замовк. Коли Гнат підбіг ближче, то зрозумів, що водія уже немає. Його тінь зникла за поворотом. На капоті лежав хлопець. Він застогнав і підняв голову.

–Василь? – здивувася Гнат.

Хоч він уже здогадався про те, хто це був. Він упізнав сюжет зі своєї гри і не знав, як на це реагувати. Спершу хлопець вихопив смартфон і хотів зателефонувати у «Швидку допомогу», та лише розблокував екран.

–Допоможіть... – тихо прохрипів Василь і обм’як.

Більше не було жодного звуку. Гнат відчував радість і провину водночас. Усе всередині перемішалось. Тривога накрила його. Але емоції все більше хилили думки до того, що цей покидьок, Василь, заслужив на це. Зрештою Гнат розвернувся і пішов геть, не оглядаючись.