3.

Гнат накинув чорний капюшон на голову. Світло ліхтарів падало так, що його обличчя ховалось в темряві. Кобура, з кольтом всередині, була припнута на ремені збоку. Дробовик марки «Winchester» він тримав у лівій руці. Гнат відкрив дверку автівки і сів всередину. Він запустив двигун та чекав з вимкнутими фарами. На дворі ліпив густий дощ. Але Гнат бачив той дім де утримують в заручниках його кохану, його Галину.

Ось хвіртка прочинились. На вулицю вийшов чоловік. Він розгледівся по сторонах, перезарядив автомат, який висів поверх бронижелета, і пішов вздовж паркана. Шлях його лежав у бік автівки. Гнат упізнав його по білих кросівках. Такі носив Василь. Так, він був одним із друзів найзапеклішою Гнатового ворога, Тараса.

Вмить, фари автомобіля засвітилися, осліплюючи прохожого. Двигун несамовито заревів і колеса завищали, тручись об вологий асфальт. З-під шин пішов сизий дим. Автомобіль зірвався з місця і помчав просто у Василя. Той не встиг нічого зробити. Автівка знесла його і втиснула в мурований паркан.

Гнат вийшов з автомобіля і наблизився до свого ворога.

–Кажи, хто ще охороняє Галю?

–Пішов ти, – почулось хрипле у відповідь.

Гнат витягнув пістолет і спустив гачок.

–З’ясую без твоєї допомоги.

Хлопець натиснув на екрані відмітку «Зберегти» і вимкнув живлення ноутбука. Він важко піднявся з крісла і пішов у ліжко. Окуляри поклав поруч, на приліжковій тумбі. Гнат помацав щелепу. Вона ще досить сильно боліла.

–Одного уже немає. Скоро я з вами усіма покінчу.

Наступний день почався звичайно, з вранішньої зустрічі з Галею. Вони знову разом пішли до школи, знову розмовляли і жартували. Той випадок з протухлими яйцями нічого не змінив. Хіба що на краще. Вперше у своєму житті Гнат зміг перечити тим, хто його ображав, вперше він знайшов у собі сили та відвагу.

Уроки пролетіли швидко. Вони завжди так минали для Гната. А от очікування наступного дня, коли знову вдасться побачити Галю, було нестерпним. Часто він ще довго стояв на розі дому і слідкував за дівчиною, поки вона не зникала у власному під’їзді. Так було і цього дня. Він зітхнув і усміхнувся сам до себе, як раптом почув голос Тараса.

–Що, жирдосе, мрієш про неї?

–Тобі, яке діло?

–Тихо, тихенько, – підійшов з іншого боку Юрко. – Ти диви, як опірився. Вже й не впізнати.

–Що вам потрібно? – заметушився Гнат, намагаючись піти до свого під’їзду.

Але дорогу йому перегородив Василь. Він затягнувся сигаретою і випустив дим Гнату просто в обличчя. Хлопець закашлявся і звів погляд вгору.

–Що маму покличеш? – геготнув Тарас. – Ну так. Батька ж немає. Він одразу кинув сім’ю побачивши, яка потвора народилась. Зрозумів, що прогодувати не зможе таку жиробасину.

–Відчепіться, – хлопець хотів пройти додому, але Василь його відштовхнув.

–Невже ти думаєш, що тобі щось світить з тою куркою? – засміявся Юрко.

Гнат опустив голову.

–Дивіться, пацани, він у це справді вірить, – намагався заглянути в очі Гната Тарас. – Жирдос втюрився. Її буде мати хто завгодно тільки не ти. Твоя доля - залишитись всього лиш смішним приятелем. Невже ти цього не розумієш? Чи може тобі подобається такий стан речей? Її будуть тр...

Тарас не встиг договорити, як Гнат зацідив тому просто в ніс. Заюшила кров.

–Не смій! – закричав він. – Чуєш!? Не смій так говорити!

Гнат кинувся до свого під’їзду так швидко, як це дозволяли його габарити.

–Ловіть його! – закричав Тарас, тримаючись за скривавлене обличчя.

Василь з Юрком швидко наздогнали Гната і зловили за руки. Він намагався вирватись, але врешті задихався і перестав пручатись.

–Ану відпустіть! – почувся голос з вікна. Це була мама Гната. – Бо я як спущусь, то вмить голови повідриваю!

–Та ми лиш дуріємо, тьотю Ганю, – відповів Юрко.

–Я вам зараз так подурію, що мало не здасться.

Хлопці відпустили Гната. Той підняв свій наплічник і попрямував у під’їзд.

–Тепер начувайся, свинорилий, – пробелькотів Тарас. – В школі тобі кришка. Краще не з’являйся.